Минуло вже дев’ять місяців, як від Остапа не було жодної звістки. Спочатку Ганна Степанівна рахувала

Тінь минулого — Якби не ти, ми жили б як люди! — Віктор гірко подивився на дружину, його голос тремтів

Термін придатності минув Вчорашній світанок у невеличкому містечку на околиці Карпат зустрів Олену холодом.

Різкий поштовх автобуса ледве не збив з ніг жінку в поношеному синьому пальті — вона ледь встигла схопитися

Тиша за вікном Вперше за роки її голос прорвався крізь тишу. Був він слабким, майже чужим, наче луна

**Ще майже все гаразд** — Знову затримує— Знову затримуєшся? — голос Микити в трубці звучав глухо, якби

Остап стояв біля вікна своєї квартири у Львові й дивився, як ранковою вулицею поспішають школярі.

Ось уже дев’ять місяців, як від Ігоря не було жодної звістки. Спочатку Олена Петрівна рахувала дні, відмічаючи

Термін придатності минув Вчорашній світанок у невеличкому містечку на околиці Карпат зустрів Ганну холодом.

Підвальне літо Спочатку був гуркіт. Такий, від якого дзвенить у вухах, наче в стіну будинку на розі Січових