23 серпня 2025р. запис у щоденнику У дворі пятиповерхівки в спальному районі Києва всі знали бабусю Олену Петрівну.
04 листопада 2025 року. Тихий вечір у Києві. Вулиця порожня, лише кілька ламп розкидають жовтими плямами
Тату, будь ласка сьогодні не йди до школи, добре? Чому, Олдужко? Ти ж отримаєш нагороду, а я хочу бачити
Увесь своій час я була вірною служницею своїм дітям, аж доки у 48ти років не зрозуміла, що таке справжнє життя.
Вона пішла, і він зрозумів надто пізно, що вона була його єдиною справжньою коханкою.Вона залишила його
Ромашки для діда Григорій Петрович мешкав у кінці вулички, у маленькому, проте міцному будинку.
Особняк, що повернув життя Андрій отримав диплом архітектора з відзнакою, мріяв про власну майстерню
28 вересня 2025р., Київ Сиджу в своїй маленькій будці біля шлагбаума і спостерігаю, як дощ ритмом кліща
Ранок розкрився, і Орися Ковальчук помітила, що стоїчковий годинник у передпокої застиг на «без пяти шість».
28 листопада 2025 року Сьогодні я, Олег Петрович, знову зрозумів, як тяжко буває жити в багатоквартирному