Мені двадцять шість, і моя дружина Оленка каже, що в мене є проблема, яку я не хочу визнавати.
— Не збираюся доживати зі старими руїнами, — гримнув чоловік
— Досить! Хватить цього всього! — Ігор…
Я не буду доживати зі старою розвалюхою! буркнув Вадим. Все, мені досить! Вадим грюкнув дверцятами тумбочки
От так! вигукнув Сашко. Все як належить! Останнє слово мусить залишатися за чоловіком. Зранку до Степанюків
Тиша навкругиЛітак несміливо вистромив свого носа з хмар, роззирнувся, зробив довгий візит і ніжно торкнувся
Віта, Назарчику… Пані, але у нас немає грошей… прошепотів хлопчик, ніяково дивлячись на пакет
Цього місяця доведеться ще економити, пробурмотів Антон, гортаючи додаток банку. Він тяжко зітхнув.
Відкриття, що накрило з головою До двадцяти семи років Михайло жив, мов весняний потічок галасливо, бурхливо
ПОДАРУНОК Ну що, синочку, розповідай, як справи, як день минув? питає тато Віктор, повернувшись з роботи
Віддай ключ від нашої квартири Ми з батьком вже все вирішили, Марія поклала долоню поверх руки сина.
Коли свекруха сказала: «Ця квартира сина мого», я вже тримала у руках ключі від місця, куди її контролю