— Солоденька, привіт. Що робиш? — пролунав у трубці голос подруги. — Щойно прийшла з роботи.

У перший же день в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарненькі, зовні схожі.

**Просто така доля** Оксана поспішала додому. Під талим снігом траплялися острівці льоду, ноги роз’їжджалися

— Мамо, я пішла, — у кухню зазирнула Оля. Ліда відвернулася від плити, пильно подивилася на доньку. — Що?

Молода жінка з власною квартирою мріє вийти заміж… “Ну от, ще одну заміж віддали. На одного щасливця більше.

Олеся монотонно водила праскою по прасувальній дошці. По скронях, шиї та вздовж хребта котилися краплі поту.

«Дочекайся мене, Олесю Миколаївно!» Дзвінок пролунав, і шкільні коридори поволі спорожніли.

Ще одна проблема… – Юлечко, ну піди зі мною, будь ласка, – благала Соломія. – Не хочу. Я там нікого не знаю.

Олена пройшлася по квартирі, перевірила, чи все вимкнено, чи лишає порядок. Обожнювала повертатися до

Все через тебе… Спекотного липня нестерпний жар навис над містом. Повітря густе, важке, насичене вологою та пилом.