**Щоденник. Лютий, 2024.** Не розумію, чому чоловіки так переймаються ДНК. Він же знав, що я не була

Ти чудовисько, мамо! Таких як ти не можна мати дітей… Після школи Оксана поїхала з невеликого провінційного

Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи залиті водою ями, інколи навіть виїжджав

**Цуцик** Мишко з мамою жили удвох. Батько в Мишка, звісно, був, та тільки вони йому були непотрібні.

– Ти знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю та захватом, – промовила задоволена собою дочка.

Сьогодні був сірий вівторок, той, що робить все навколо важчим. Я щойно завершила напружену зустріч у

«Залишила мені донечку?» — жахлива думка обпалила Оксану, немов полум’ям. — «Ні, цього не може бути.

— Знаєш, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — випустила вдоволена собою донька.

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — вимовила задоволена собою дочка.

— Оленко, ти вже йдеш додому? — подруга Марічка нетерпляче постукала манікюреними нігтиками по столу.