Ось запис з мого щоденника, що я хочу залишити для нащадків. Сиджу в цьому будинку для літніх у Києві

Ой, мої дорогі… слухайте уважно, бо розповім вам, як буває, коли життя вириває тебе з рідної домівки

Ох, діточки, сідайте ближче, розповім вам сон, що мені тут, у будинку для літніх, сусідка по кімнаті

Ой, діти мої, присідайте ближче, розповім вам історію, що в мені, як стара колядка, звучить.

Ой, сину, присядь біля мене, бо хочу розповісти тобі одну справжню історію — не звичайну, а таку, що

Ой, діточки мої, присядьте ближче, розповім вам історію, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка

Ой, внучата мої, слухайте старого… Бо хоч у будинку для літніх і тихо, а мені ця тиша лише нагадує

Ой, люди добрі, послухайте ж історію, від якої навіть кури в селі замовкнуть. Як то кажуть: «Не купуй

Кого не зберег — того не вернеш: історія про справжнє щастя Ой, діточки, сідайте коло печі, бо вітер

Ой, рідні мої… слухайте, бо розповім вам про те, як доля виносить тебе з рідного дому не за власним бажанням