Ксенія Гнатівна м’яко поправила складку під писанкою з квітами і знову подивилася на годинник.

“Нічого не знаю, у графі «батько» ви вказані, забирайте двійнята!” Минуло три роки після

Десять років мовчання – Годі мовчати! – вигукнула Оленка, ударивши долонею по столу. – Десять років терплю

— Ти ж сама поїдеш! — вигукнула Соломія й глухо зачинила двері свісної кімнати. — Ого, неначе королева

— Я не поїду! — викрикнула Марічка та з силою грюкнула дверима своєї кімнати. — Королева знайшлася!

Олег стояв перед знайомими дверима, не наважуючись подзвонити. У руці мав велику торбу з речами, а в

Ох, слухай, кохана, як то кажуть, не всяка Соломія – Львівська, не всякий Дмитро – Київський.

– Тебе тут немає! – голос Олени дзвенів від люті. – Розумієш? У цій родині тебе вже немає! – Олено, заспокойся

**Щоденниковий запис** Ти знаєш, дитино, як у нас кажуть: не кожна Соломія – Львів’янка, не кожен

Холодно лежить — пектиме сон — Значить цього разу не на кілька днів? Затримаєтесь довше, Соломійко?