Настав кінець літа, моя донька приїхала додому з новонародженою дитиною!

Мене звати Вадим. Мені сорок три роки. Моя сім’я мешкає у селі міського типу. Тут є цивілізація, проте життя не таке шумне, як у місті.

Щойно доньці виповнилося п’ятнадцять років, вона залишилася напівсиротою, померла її мама. Досі згадую, як на той час мені було важко. Мені було складно порозумітися з донькою-підлітком. Я з усіх сил старався підтримувати її, налагоджувати наше спілкування, розуміти, бути для неї хорошим батьком. Час ішов, донька все дорослішала.

Прийшов момент, коли вона закінчила одинадцятий клас та вирішила вступати в економічний університет, що знаходився у місті. Оксана проживала в гуртожитку, додому приїжджала практично кожного тижня на вихідних. Донька старанно навчалася, проте не мала стосунків, хоча виглядала привабливо.

З початку третього курсу додому стала все рідше навідуватися. Я був переконаний, що, мабуть, вона знайшла собі роботу, тому не часто приїжджає. Настали канікули та донька знову сказала, що не може приїхати. Звісно, мене це здивувало. Проте вирішив промовчати, вона зайнята, нема часу на сварки з  батьком. Ось настав кінець літа.

Я не очікував на приїзд Оксани, порався собі у дворі. Одного вечора телефон задзвенів, це була донька. Вона подзвонила та попросила, аби я її зустрів на залізничному вокзалі. Я був приємно вражений та дуже зрадів, оскільки сумував за Оксанкою.

Із самого рання стояв на вокзалі та виглядав свою донечку. І ось нарешті вдалині виглянула її постать. Придивившись, я побачив, що Оксана несе щось у руках. Вона підійшла ближче, тоді зрозумів, що це було немовля.

– Таточку, познайомся – це Юля!
– Хто це? Чия це дитина? Де ти її взяла?
– Це моя донька, твоя внучка. Вибач мені, що я тобі раніше нічого не розповідала. Я думала над тим, аби відмовитися від неї, проте не змогла.

Я завмер на місці, не знав що казати, не міг вірити у почуте. Не міг збагнути, як і коли це могло трапитися? Чому донька раніше мені не розповіла про свою вагітність, а натомість приховувала?

– Оксано, скажи мені – це, що справді твоя дитина? Тобто ти її народила?

– Саме так. Тату, пробач. Ходімо, я дорогою все розповім тобі.

Тоді Оксана розповіла батькові у всіх деталях історію про вагітність. Розказала, що познайомилася з хлопцем із четвертого курсу, який звертав на неї свою увагу. Ще ніколи про дівчину так не турбувалися, не дбали, як він. Цей старшокурсник був особливим, не таким, як усі інші хлопці.

Довго не думаючи, хлопець запропонував Оксані зустрічатися, а після цього через декілька днів поїхав додому.

Семена не було два місяці. За цей час він ні разу не подзвонив, не написав дівчині. Оксана вже подумала, що покинули її, проте пройшов ще один місяць, і хлопець повернувся. Дівчина, побачивши Семена, відразу забулася про злість та образу. Вони розпочали усе спочатку та зажили щасливим життям. Пара планувала організувати скромне весілля після народження дитини. Проте сталося не так, як гадалося. За день до того, як Оксана потрапила до полового будинку, сталася страшна трагедія: Семен попав у автокатастрофу. Тиждень хлопець пролежав у комі, а потім лікарі повідомили про його смерть.

Моя донечка стільки горя зазнала у своєму молодому віці. У такий тяжкий період ніхто не допоміг їй, вона була самотня. А мені чомусь боялася телефонувати та просити допомоги. У неї нема інших родичів та й друзів також. Добре, що світ не без добрих людей. Акушерка, що приймала у неї пологи, запропонувала жити в її квартирі, допомагала з дитиною, допомогла підвестися з колін та продовжити жити далі.

Коли я слухав страшну історію моєї доньки, моє серце розривалося. Я розумів, що ні за яких обставин я не залишу Оксану з дитиною в біді. Вона обожнює дитину, часто розповідає внучці про її тата.