Мені вже набридло, що ви приходите до нас кожні вихідні! Мабуть, у кожного траплялася така людина, яка
Ще чого! Який будинок для літніх людей? Нізащо! Я зі свого дому не піду! батько Ольги Іванівни жбурнув
Живу разом із моєю мамою. Мамі вже виповнилося 86 років. Якось так склалося, що я не одружився і дітей
Чоловік насолоджувався вихідним і спав, але раптом пролунав дзвінок у двері – хто прийшов так рано? Відкривши двері, він побачив налякану старшу жінку, яка назвалася його матір’ю, хоча він пам’ятає день, коли її забрали, і роки сирітства, а вона – той шлях, що привів її у в’язницю й до байдужості. Тепер матір просить допомоги, обіцяє любов і кається, однак справжня причина – порятунок проблемного молодшого брата. Чоловік допомагає, але підозрює підступ. Перед святами він навідує рідний дитбудинок, де його попереджають: матір шукає лише грошей і не має щирих почуттів. Згодом на сина нападають найманці – поліція доводить, що їх найняла матір, щоб убити його й отримати спадок для іншого сина. На суді жінка просить пробачення, але чоловік робить свій вибір: “Я жив без матері раніше – житиму і тепер!” Чоловік насолоджувався рідкісним вихідним, занурившись у сон, але несподівано задзвонив дверний дзвінок
Я благала, але мама була непохитна швидко накидала мої речі в рюкзак, сунула мені кілька гривень у кишеню
Олеся стояла перед розчиненим холодильником, обпершись руками об скроні. Її чоловік знову все зїв.
Мій чоловік працює, але за все плачу я. Ви питаєте, як я взагалі опинився у такій ситуації і чому погодився на таке?
Я приїхала в гості, сумувала за тобою, але діти стали чужими Батьки завжди турбуються про своїх дітей.
Після сімдесяти Лідія стала нікому не потрібна: навіть син і дочка не привітали її з днем народження
Лідія сиділа на лавці в лікарняному парку, сльози текли по її щоках. Сьогодні їй виповнилося сімдесят років, але жодна з її дітей не зателефонувала з привітаннями. Тільки сусідка по палаті подарувала скромний подарунок, а медсестра Оксана вручила яблуко на честь дня народження. Загалом у лікарні було непогано, але медичний персонал ставився до неї з байдужістю.
Усі давно зрозуміли: діти привозять сюди стареньких, коли вони стають для них тягарем. Лідію привіз син, сказавши, що їй треба відпочити та підлікуватися, але насправді вона тільки заважала невістці.
Лідія була власницею квартири, але син змусив її оформити дарчу на його ім’я. Поки не підписала всі документи, він переконав її, що вона житиме вдома, як і раніше. Але потім усі переїхали до неї, і почалася війна з невісткою.
Невістка постійно дорікала: то борщ несмачний, то калюжа у ванній. Спершу син ще заступався за матір, а далі почав на неї кричати. Згодом Лідія помітила, що син і невістка часто про щось шепочуться.
Якось син обережно натякнув, що їй добре було б відпочити й підлікуватись. Дивлячись йому в очі, Лідія прямо запитала:
— Сину, ти вирішив здати мене в будинок для літніх?
Син почервонів, опустив очі й відповів:
— Мамо, не говори так, це ж просто санаторій, поїдь на місяць, відпочинеш і повернешся додому.
Він привіз її сюди, підписав якісь папери, пообіцяв скоро повернутися — і поїхав. Тепер Лідія тут уже два роки.
Коли вона подзвонила синові, слухавку підняв незнайомий чоловік і сказав, що син продав квартиру. І тепер вона навіть не знала, як його знайти. Довго плакала ночами, бо ще тоді, як її сюди привезли, Лідія зрозуміла — додому вона більше не повернеться. Найбільше боліло те, що колись вона образила свою доньку заради щастя сина…
Лідія була із села, мала великий дім і господарство. Одного разу сусід порадив чоловікові переїхати до міста — там кращі умови, зарплати, житло. Чоловік підтримав ідею, вони продали село й перебралися в місто, отримали квартиру, поступово придбали меблі й навіть стару машину, але чоловік загинув у аварії.
Після похорону Лідія залишилася з двома дітьми. Щоб поставити їх на ноги, працювала навіть уночі — мила під’їзди. Вірила, що вирослі діти допоможуть їй, але не склалося.
Спершу син мав великі неприємності — довелося позичати гроші, щоб врятувати його від тюрми. Згодом донька вийшла заміж й народила внука. Все було добре, але з часом онук почав хворіти. Донька залишила роботу, щоб доглядати за сином, однак лікарі не могли встановити діагноз.
Зрештою у внука виявили хворобу, яку лікували лише в певній лікарні, куди була величезна черга. Коли донька лікувала сина, її кинув чоловік. У тій же лікарні вона познайомилась із вдівцем, у якого доньці поставили такий самий діагноз. Вони зійшлися. Через чотири роки новий чоловік доньки потребував дорогої операції. Лідія, накопичивши гроші на квартиру для сина, відмовила у позиці доньці — не хотіла витрачати заощадження на чужу людину. Ображена донька заявила, що у неї більше немає матері, і з того часу вже одинадцять років вони не спілкувалися.
Лідія піднялась з лавки й неквапом рушила назад до свого пансіонату. І раптом озвалось:
— Мамо!
Серце Лідії мало не вискочило з грудей — вона озирнулась і побачила свою доньку. Коліна підкосились, але донька підхопила її.
— Я так довго тебе шукала. Брат не хотів сказати твій новий адрес. Зізнався лише тоді, як я пригрозила йому судом за незаконний продаж квартири.
— Мамусю, пробач, що стільки часу не навідувалась. Спочатку була дуже зла на тебе, потім все відкладала, а згодом стало соромно. Не так давно мені наснився сон, що ти ходиш по лісі й плачеш…
Зранку я була у жахливому настрої. Розповіла чоловікові, а він каже — їдь і мирися з мамою. Приїхала додому — а там уже зовсім чужі люди. Потім довго розшукувала брата. У нас є великий дім на березі моря. Чоловік сказав забрати тебе до нас.
Лідія обійняла дочку і заплакала — але цього разу то були сльози щастя. Після сімдесяти я залишилася непотрібною нікому, навіть син і дочка не подзвонили мені привітати з днем
Коли повернувся з роботи, кота не було.
Олексій був скромним хлопцем без шкідливих звичок. На свої 25-ті іменини батьки допомогли йому придбати квартиру — допомогли з першою іпотечною виплатою. Олексій почав жити самостійно. Працював програмістом, любив спокійне життя й майже ні з ким не спілкувався.
Щоб не нудьгувати, вирішив взяти котика. У котика були проблеми з передніми лапками. Його хотіли приспати, але Олексію стало шкода малого, і він забрав його до себе, назвав Красунчиком. Жили душа в душу: Олексій поспішав додому після роботи, а Красунчик чекав його на килимку в коридорі.
Згодом Олексій почав зустрічатися з колегою — дівчина була енергійна, швидко закохала Олексія в себе й через місяць переїхала до нього. Вона одразу не полюбила Красунчика і просила Олексія віддати кота, але той відмовився, пояснивши, що кіт для нього дуже дорогий.
Марина не зупинялася і знову просила віддати кота. Тоді Олексій сказав, що Красунчик залишиться. Марина пояснила, що кіт псує їхній “імідж”, оскільки гостям не подобаються його лапки. Олексій розривався між коханням і котом.
Його батьки не схвалювали вибір сина, казали, що Марина зухвала і безцеремонна. Радили не поспішати з серйозними стосунками.
Коли батьки Марини прийшли в гості, Олексій зрозумів: з нею він життя не пов’яже. Тато Марини сміявся з Красунчика, щойно переступив поріг: назвав диваком. Олексій став на захист кота, але ввечері Марина з батьками жартували над його котом і вигадували, куди можна подіти тварину. Мама Марини теж сміялася з нього.
На наступний день, коли Олексій повернувся з роботи, Красунчика не було. Запитав Марину — вона сказала, що відвезла кота у ветклініку і залишила там.
Олексій пішов шукати кота, шукав п’ять годин… і знайшов його. Щасливий, що його господар прийшов, Красунчик тихенько муркотів на руках у Олексія.
Вдома Олексій наказав Марині збирати речі й піти. Не хотів більше її бачити, вона стала для нього огидною.
Вранці Марина мовчки зібрала речі й пішла, ображена. І ніколи б не подумала, що кіт виявиться важливішим за неї. Олексій і Красунчик живуть разом, і кіт щасливо зустрічає господаря після роботи. Сьогодні, повернувшись із роботи, я знову побачив порожній коридор. Кота не було. Я, Павло, завжди вважав
