ZigZag

– Ми зупинимося у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду квартири! – сказала мені моя подруга. Я дуже активна жінка. Хоч мені вже 65 років, мені вдається подорожувати різними містами України й знайомитися з цікавими людьми. З теплом і смутком згадую свою молодість — тоді можна було відпочивати, де заманеться: на морі, на березі Дніпра, на кемпінгу з друзями… І все це — майже за копійки. На жаль, ті часи вже позаду. Я завжди любила знайомитися з різними людьми — і на пляжі, і навіть у театрі. З багатьма з них я дружила роками. Якось я познайомилася з жінкою на ім’я Оксана. Ми жили разом у санаторії на відпочинку. Коли роз’їжджалися, стали подругами. Минуло кілька років, інколи ми обмінювалися листами. І ось одного дня я отримала телеграму без підпису: “О третій ночі приїжджає поїзд. Зустрінь мене!” Я не зрозуміла, хто це міг бути. Звісно, ми нікуди не поїхали з чоловіком. Але о четвертій ранку хтось постукав у двері. Я відкрила й заніміла від подиву — на порозі стояла Оксана, двоє підлітків, бабуся й чоловік. З ними була ціла гора речей. Ми з чоловіком були шоковані, але все ж впустили гостей. Оксана питає: – Чому ти нас не зустріла? Я ж відправила телеграму! А це, між іншим, коштує! – Вибач, ми не знали, хто її надіслав! – Ти ж дала свою адресу. Ось ми й прийшли. – Я думала, ми просто переписуватимемося, не більше! Оксана пояснила, що її донька цього року закінчила школу і планує вступати до університету. Решта сім’ї приїхали підтримати її. – Ми будемо жити у тебе! Грошей на оренду або готель у нас немає! Я була шокована. Ми ж навіть не родичі! Чому я повинна дозволяти їм залишатися? Нам довелося годувати гостей тричі на день. Вони привезли трохи продуктів, але нічого не готували — просто їли наше. І все мені доводилося для них робити. Я більше не могла цього терпіти, і через три дні попросила Оксану з родиною виїхати. Мені було байдуже, куди. Почалася сварка. Оксана розбила посуд й кричала. Я була просто шокована її поведінкою. Коли вони пакували речі, їм навіть вдалося вкрасти мій халат, кілька рушників і якимось чином – велику каструлю. Не знаю, як вони це винесли, але каструля просто зникла! Так завершилася моя “дружба”. Слава Богу! Більше я її не чула й не бачила. Як можна бути такими нахабними!? Тепер я набагато обережніша, знайомлячись з новими людьми.

Ми трохи поживемо у тебе, бо на оренду квартири у нас гривень не вистачає! заявила мені моя приятелька.

Без категорії

Рідня вимагала віддати їм мою спальню на свята, але залишилися ні з чим – як холодець на балконі після родинного скандалу в київській квартирі

А куди ж мені поставити цей таз із холодцем? У холодильнику місця взагалі немає, все забито твоїми цими

Без категорії

Підбігший офіціант запропонував забрати кошеня, але двометровий чолов’яга підібрав заплакане пухнасте маля, посадив на сусідній стілець і гримнув: — Тарілку моєму котячому другу! І найкраще м’ясо! — Одягнемо щось яскраве, майже як у юних фей, і гайда до дорогого ресторану! Себе показати, чоловіків оцінити… Так впевнено мовила одна з трьох подруг — директорка престижної й зовсім недешевої приватної гімназії. Посада зобов’язує — мудрі слова вона завжди мала під рукою. Цим «феям» було по тридцять п’ять — найкращий, на їхню думку, вік для коротких спідниць і блузок, що радше підкреслюють гідності, ніж приховують їх. Глибокі декольте, бездоганний макіяж — повний бойовий набір. Ресторан обрали відповідний: пафосний, статусний і дуже дорогий. Та вони це собі дозволяли. Забронювали столик, зручно розташувалися і одразу стали ловити захоплені погляди чоловіків — і недоброго оціночного взору їхніх супутниць. Розмови точилися навколо найважливішого — чоловіків. Ділилися мріями, очікуваннями та власними вимогами. Кожна хотіла ідеал: високого, стрункого, привабливого й неодмінно заможного. Щоб на руках носив, забаганки виконував, не набридав теревенями й не навантажував побутом. А якщо ще й знатного роду — зовсім ідеал. — Тільки не такі, як он ті… Подруги переглянулися і кивнули у бік компанії трьох веселих, трохи схильних до повноти чоловіків із залисиними. На столі — пиво, чіпси й гори стейків, мова про футбол та риболовлю, а сміх — гучний, щирий, без етикету. — Жах. — Яка вульгарність. — Фе. Вирок єдиний: неоглянуті, грубі, без натяку на шляхетність і зовсім не для таких ефектних панянок. І тут вечір раптово змінився. У ресторан увійшов Він — чоловік, що під’їхав на червоному Ferrari найновішої моделі. — Граф Кобург-Київський Саксонський! — урочисто оголосив офіціант. Подруги напружились, наче мисливські собаки, що взяли слід. Високий, стрункий, з благородною сивиною, у бездоганному костюмі, що коштував цілий статок. Запонки з діамантами і білосніжна сорочка довершували образ. — Ох… — Оце так… — Ммм… Декольте відхилились ще сміливіше, погляди стали геть відвертими. — Ось це чоловік, — прошепотіла одна. — Граф, гарний і мільйонер, — підхопила друга. — А я, до речі, давно мрію про Мальдівські острови… Третя мовчала, але її погляд промовляв більше слів. Знадобилося менш як десять хвилин — і панянок запросили за графський стіл. Вони йшли пишно, з легким презирством переглядаючи всіх, особливо трійцю з пивом. Граф виявився вишуканим, вів світську розмову, розповідав про старовинний рід, фамільні маєтки й колекцію картин. Між подругами зростала напруга — кожна розуміла: продовжити вечір із графом запросять лише одну. Розрядили атмосферу страви: лобстери, підноси морських делікатесів і дороге вино. Панянки дивилися на графа і фантазували вже не про ресторан. Щічки зарожевіли, і вони видались особливо гарними. Граф блищав — жартував, розповідав історії про вищий світ, а подругам стало зовсім неважливо, куди запросить їх після вечері. При ресторані був невеличкий сад. Смачно пахло так, що аромати дійшли й туди. Незабаром звідти з’явився — точніше, виліз — маленький сірий кошеня. Худе, голодне. Прослизнуло між столами й сіло біля ніг графа — сподівалося на увагу. Дарма. Обличчя графа здригнулося від відрази. Він без вагань відштовхнув кошеня ногою. Малюк пролетів кілька метрів і вдарився об ніжку столу, де сиділи ті самі троє друзів. У залі запала гробова тиша. — Терпіти не можу цих брудних, безрідних тварюк, — голосно заявив граф. — У мене в маєтку — породисті гончаки і найкращі коні. Офіціант поспішив запевнити: — Зараз усе владнаємо, вибачте нас… Він направився до «пивного» столика, та один із чоловіків уже підвівся. Огрядний, майже двометровий, з червоним обличчям і зціпленим кулаком. Друзі стримували його. Він мовчки підняв кошеня, посадив на стілець. — Тарілку моєму пухнастому другу! — прогримів він. — Найкраще м’ясо. Негайно! Офіціант зблід і кинувся на кухню. У залі пролунали оплески. Одна з «фей» мовчки підійшла до велетня й сказала: — Посунься. І замов дамі віскі. Граф не міг вимовити ні слова. За хвилину до них долучились дві інші подруги, обдарувавши графа презирливим поглядом. Пішли з ресторану вже не всі разом. В одній компанії було троє — чоловік, жінка й сірий кошеня. Пройшов час. Зараз перша з подруг одружена з тим велетнем — власником великої інвестиційної компанії. Дві інші вийшли заміж за його друзів, відомих адвокатів. Весілля відсвяткували в один день. Нині у колишніх «фей» зовсім інше життя: пелюшки, кулінарія, прибирання. Майже одночасно у всіх народилися донечки. А щоб на вихідних навідатись у улюблений ресторан, вони відсилають чоловіків на футбол чи риболовлю, кличуть няню й знову збираються — поговорити про своє, жіноче. Про чоловіків. А графа Кобург-Київського Саксонського за рік арештували. Гучний процес — шлюбний аферист, який дурив довірливих жінок. Справжніх чоловіків це, на щастя, не стосується. Я кажу про тих трьох — із животиками, залисиними, без шику, але зі справжнім благородним серцем. Ось так. Інакше — ніяк.

Підійшов офіціант і запропонував забрати кошеня. Але двометровий чоловяга підняв заплаканого пухнастого

Без категорії

Юля повертається додому з важкими сумками, вітається з родиною, а ввечері за сімейним столом у рідній хаті села хтось несподівано стукає у двері — мама думає, що це сусіди, але повертається з гостями; Юля дивиться на людей, що заходять, і не вірить своїм очам.

Ой, слухай, розповім тобі, як тут Юлька повернулася додому ти ж знаєш, її давно не було, все вчилася в місті.

Без категорії

Мій свекор був приголомшений, коли побачив, у яких умовах ми живемо

Мій свекор занімів, коли побачив, у яких умовах ми живемо З майбутнім чоловіком я познайомилася на весіллі

Без категорії

Свекруха перед відходом переклала елітні смаколики з мого холодильника у свою сумку: як розкішний святковий стіл для чоловікового ювілею обернувся родинним скандалом, коли правда випливла на поверхню

Свекруха переклала наїдки з мого холодильника у свою торбину перед відїздом Ти впевнена, що нам треба

Без категорії

022

«То що, він тепер буде жити з нами?» — запитав Ігор у дружини, здивовано поглянувши на сина…

«А він що, тепер з нами жити буде?» запитав Ігор Миколайович у дружини, дивлячись на сина…

Без категорії

018

Сіра мишка щасливіша за тебе: історія справжнього жіночого щастя серед буднів, борщів та льняних суконь – як Ольга знайшла своє, коли у всіх навколо розсипалося глянцеве життя

Оксано, та скільки можна? Ганна примружено роздивлялася її стареньку льняну сукню, ніби це була річ з

Без категорії

Чоловік порівняв мене за святковим столом із дружиною товариша — і отримав цілу “Селедку під шубою” просто на нові штани – Ольго, знову цей сервіз дістаєш? Я ж просив той, з золотою каймою, що нам мама на річницю подарувала. Він солідніше виглядає, – Віктор криво стиснув губи, розглядаючи тарілку, яку я тільки-но поставила на білосніжну скатертину. Сьогодні у Віктора день народження, п’ятдесят — круглий ювілей, гості – наш давній друг Гена й його Марина, господарська фея, яка завжди виглядає «з глянцю». Господиня столу я, Ольга: на столі домашня буженина, «Селедка під шубою», “Наполеон”. Але замість вдячності – порівняння з Маринкою, що має час і на манікюр, і на салон краси, а я — «вічно змучена, з каструлями». Віктор пускає шпильки за халати, нудьгу, і навіть «шуба» не така, не “естетика”. Одна злий коментар — і на моїх очах двадцять п’ять років терпіння лопаються: я мовчки висипаю салат прямо на новенькі штани чоловіка, під айву його статусу, та спокійно йду з квартири — у вільне життя, де місце для себе, а не для чужих ідеалів. Після такого вечора Віктор залишився один із горою пельменів та майонезною плямою на килимі, а я знову віднайшла себе — і любов до свободи.

О, Наталко, ти знову дістала цей сервіз? Я ж просив той, із золотою облямівкою, що нам мама на річницю

Без категорії

038

Український фермер мчав верхи зі своєю нареченою… і закам’янів від шоку, коли побачив свою вагітну колишню дружину, яка несла дрова…

Фермер їхав верхи зі своєю нареченою… і завмер, коли побачив колишню дружину вагітну, з оберемком