ZigZag

«Ти обкрадаєш мого сина – він навіть лампочку купити не може!» В неділю зранку я лежала, загорнувшись у ковдру, на дивані. Мій чоловік поїхав до своєї мами, щоб поміняти лампочки. Але справжня причина, з якої вона покликала сина в гості, була зовсім іншою: — Сину, ти не забув, що в Ігоря сьогодні день народження? Мій чоловік — справжній розбазарник. Його зарплати вистачає лише на декілька днів. Добре, що на комуналку і харчі мені грошей дає. Все інше витрачає на купівлю нових ігор і пристроїв до них. Я не звертаю на це увагу, бо вважаю, що чоловік має право на своє захоплення, краще вже ігри, ніж гараж із друзями чи нічні гулянки. До того ж, десь читала, що перші сорок років дитинства — найважчі у житті кожної людини. Я не для співчуття це описую, а щоб пояснити, чому у мого чоловіка вічно порожні кишені. У мене таких проблем нема — навіть трохи заощаджувати виходить. Часто позичаю чоловікові гроші, якщо терміново треба. Але завжди відмовляю, коли це стосується матері, племінників чи сестри. Звісно, я знала про день народження Ігоря — ще тиждень тому придбала йому подарунок. Перед поїздкою до родини віддала чоловікові дарунок і сіла дивитися фільм. Я не їду, бо з родичами чоловіка нас поєднує лише взаємна антипатія. Вони вважають, що я його не кохаю, бо не даю грошей на їхні потреби та не наглядаю за племінниками. Якось погодилася посидіти з дітьми своячки на годинку, але забрали їх лише за півдня, я запізнилася на роботу й ще й посміла висловити невдоволення. За це свекруха й сестра чоловіка обізвали мене хамкою й безстидною. Всі подальші прохання про нянькування я ігнорувала. Але не заперечувала, коли сам чоловік бавився з племінниками, мені теж подобалось. Не встиг чоловік повернутися, як за ним приїхали всією родиною, з племінниками. Свекруха роздягтись не поспішала й наголосила: — Ми вирішили, що на день народження Ігорю подаруємо планшет за дві тисячі. Тепер ти зобов’язана дати тисячу гривень за цей подарунок. Давай! Я, можливо, й не була проти подарувати гаджет, але точно не за такі гроші. Я жодної копійки не дала. Чоловік і собі почав звинувачувати мене у жадібності. Я відкрила ноутбук і покликала Ігоря. Ми разом обрали й купили йому подарунок саме той, що йому сподобався. Ігор радісно побіг до мами, котра так і сиділа у коридорі. Своячка завжди мала загребущі руки — все липло. Але щирий мій жест не зачепив свекруху. — Тебе ніхто не просив! Ти повинна була дати гроші. А так з моїм сином — він як жебрак: лампочку купити не може. Віддай мені тисячу гривень — ти знаєш, це гроші мого сина! І тут вона вже полізла в мою сумку, яку я залишила на тумбочці. Я сказала чоловікові: — У тебе три хвилини — попроси їх вийти! Мій чоловік таки взяв свекруху та вигнав з нашого дому. Три хвилини — і порядок. Тому я краще вже дозволю чоловікові витрачати свою зарплату на ігри, ніж щоб мамочка все у нього забирала. Нехай вже тратить на задоволення, ніж віддає цим нахабам. Сиджу й думаю: краще б за сироту вийшла! (Ukrainian adaptation and title:) «Ти грабуєш мого сина — він і лампочку собі купити не може! Сімейний скандал на день народження племінника, або чому гроші чоловіка йдуть на ігри, а не на маму й родичів»

Ти оббираєш мого сина, він навіть лампочку не може собі купити. У неділю зранку я лежала під пледом на

Без категорії

00

Ніхто не чекав: історія нашої сім’ї — як мама вибирала між вічним коханням і справжньою родиною, а дядько Коля став тим татом, на якого ми заслуговували

Ти знаєш, якось розповідаю тобі: наш тато з Оксанкою поїхав на заробітки, і загубився, коли я був у пятому

Без категорії

00

Після сімдесяти Лідія стала нікому не потрібна: навіть син і дочка не привітали її з днем народження – лише сусідка з палати згадала, а медсестра подарувала яблуко. Замість родинного затишку – самотність у лікарняному парку, байдужість персоналу та біль від того, що син оформив на себе мамину квартиру, а дочка вже одинадцять років не подає голосу через старі образи. Лише несподівана зустріч із дочкою, яка довго її шукала і тепер кличе до великого дому на морі, повертає надію і дарує сльози щастя.

Після сімдесяти років життя вона стала непотрібною нікому навіть рідний син і дочка не зателефонували

Без категорії

059

Мамо, я одружуюся! з усмішкою вигукнув син. Я рада, тихо, без захвату відповіла Оксана Павлівна. Мамо, ти чого?

Без категорії

04

Спадок від колишнього чоловіка або сюрприз від свекрухи: як Олена отримала турботу про хвору матір екс-чоловіка, десятирічна розлука, байдужість сина і неочікувана спадщина разом із будинком та грошима

11 червня 2024 Несподіваний спадок від колишньої свекрухи чи після розлучення Коли я згадую роки, проведені

Без категорії

02

Зраджений друг. Історія діда про те, як я мало не втратив свого відданого пса та зрозумів справжню ціну дружби

Проданий друг. Розповідь дідуся І він мене зрозумів! Було зовсім невесело, я збагнув, що це просто безглузда витівка.

Без категорії

075

Мамо, я одружуюся! з усмішкою вигукнув син. Я рада, тихо, без захвату відповіла Оксана Павлівна. Мамо, ти чого?

Без категорії

02

Я зробив ДНК-тест і гірко пошкодував: через підозри в батьківстві втратив сім’ю і вже п’ять років не бачив власних дітей – сповідь українця, який дозволив недовіру зруйнувати найдорожче

Зробив тест ДНК і пожалкував Сьогодні я знову подумки повертаюся до тих подій, які змінили все моє життя.

Без категорії

01

«Два тижні на те, щоб зібрати всі речі й знайти інше житло». Дочки образилися Сара рано залишилася без чоловіка, самотужки виховувала двох доньок. Жодного разу в житті вона не дозволила собі нарікати на долю. Доньки не лише виросли, а й отримали гарну освіту — завдяки матері, яка працювала на двох роботах, щоб це забезпечити. І ось старша дочка приводить хлопця, каже, що це майбутній чоловік — але у нього нема де жити. Згодом народилася дитина, довелося віддати молодій сім’ї кімнату, а Сара перебралася до молодшої доньки. Спочатку жінка думала, що це тимчасово — молода пара заробить на власне житло, і життя повернеться до звичного. Але донька з зятем особливо не поспішали: навіщо, якщо є дах над головою і повен холодильник? Сара годувала всіх. Подяки не дочекалася — натомість вдома почалися сварки. Молодша донька вважала, що прибирати за зятем — не її справа. Старша нарікала, що з маленькою дитиною не має часу. Зять казав, що винести сміття й помити посуд — «не чоловіча робота», цілі дні сидів за комп’ютером. Атмосфера стала нестерпною, додому не хотілося повертатися. Коли Сара натякнула, що старшій доньці з сім’єю час винайняти квартиру, у відповідь почула: «Ми ж на іпотеку збираємо, звідки гроші?» Тож всі залишились. Останньою краплею стало, коли молодша привела хлопця: «Мамо, він не з нашого міста — поживе з нами.» Сара спитала: «Де? В кухні?» Дочка спокійно відповіла: кухня незручна, але якби мама туди переїхала, у неї був би власний куток. Все. Сара не витримала. Вона зрозуміла, що нікого не цікавить її думка. А якби могла — ще й документи оформили б, щоб здати в будинок для літніх людей. Вона поставила ультиматум: «Два тижні на збори й пошук нового житла». Дочки образилися, пригрозили не пускати до онуків. А ще — на старість залишишся одна! Але Сара не відступила: якщо такою буде її старість — значить, так і має бути. Прийшов час ставати самостійними. Незабаром їй виповниться п’ятдесят. Не знає, чи прийдуть дочки на день народження. Як думаєте, правильно вчинила мати, виставивши дочок із квартири? Як би вчинили ви?

«Два тижні, щоб зібрати речі та знайти інше місце для життя». Доньки образились Коли я залишився без

Без категорії

011

Не йди, мамо. Історія однієї української родини

Не йди, мамо. Сімейна історія У народі кажуть: людина не горіх, відразу не розкусиш. Та Оксана Миколаївна