Я працюю акушеркою вже багато років, і за цей час у моїй професії траплялися різні ситуації: і добрі
Мудрість наших людей каже: людина не горіх, одразу не розкусиш. Але Ганна Іванівна вважала, що це казки
У нашій родині пять квартир, а ми самі змушені винаймати. Знаєте, з часом до такого положення просто
Вона була не самотня. Оповідь про звичайне київське ранкове диво
Пізній зимовий ранок тільки-но наставав. Двірники старанно шкребли сніг у дворі біля старої багатоповерхівки.
Двері під’їзду постійно гупали, випускаючи мешканців, що поспішали на роботу.
Кіт Філя сидів на підвіконні шостого поверху і уважно спостерігав за всім довкола.
Колись у минулому житті Філя був банкіром, і нічого, крім грошей, його тоді не цікавило.
Та тепер він усвідомив: у житті цінніше інше.
Тепло душі, добрий погляд, дах над головою — ось справжні скарби, все інше другорядне.
Філя озирнувся — на старенькому дивані спала бабуся Валя, його рятівниця.
Кіт сплигнув з підвіконня і вмостився біля її голови, тепло притулившись пухнастою шерстю.
Він знав: щоранку бабусю Валю турбує головний біль, і намагався робити для неї все, що тільки міг.
— Фільцю, ну ти й цілитель, — прокинулася бабуся, відчувши м’якеньке тільце, — знову біль зняв, дякую тобі, як ти це вмієш?
Кіт недбало махнув лапкою, мовляв, для нього це дрібниця!
Та тут з коридору почувся тихий буркіт. То ревнував пес Гаврик.
Гаврик був вірним другом бабусі довгі роки.
Він завжди голосно гавкав на незнайомців, даючи зрозуміти — бабуся під надійною охороною.
Тому й вважав себе господарем дому.
«Ким він був у минулому? Мабуть, прорабом або дільничним», — думав Філя, — «та хай собі гавкає, може, й справді безпечніше».
— Ох ви мої рідненькі, що б я без вас робила, — бабуся Валя, зітхаючи, підвелася з дивану, — зараз нагодую вас, потім підемо гуляти.
А якщо пенсію дадуть — курочку купимо.
Слово «курочка» викликало справжній фурор.
Кіт став місити диван, гучно муркочучи й боднувши своєю великою головою худеньку артритну руку старенької.
— Ох ти ж, розумашко, от витівник, усі слова розумієш, — усміхнулася Валя. Пес гавкнув у відповідь і ткнувся в її коліна мокрим холодним носом.
«Оце ж які душі живі — і вдома тепліше, і на душі не так самотньо», — подумала бабуся, посміхаючись.
«Ось помру я, а далі що буде — хто знає. Хто що говорить, розберися. А я б хотіла стати кішкою і щоб добрі люди взяли мене до себе. Песиком, мабуть, не подужаю — гучно гавкати не зможу, я ж тиха. Хоча, хто знає. А от кішкою була б гарною, ніжною. Лише б людям добрим потрапити!»
— Та ну, — обірвала свої думки Валя, — дивись, які диваки думки лізуть у голову. Оце вже старість.
Вона й не помітила, як кіт лукаво посміхнувся песику.
Мовляв, бути кішкою вона хоче, не песиком.
Кіт уже навчився читати думки, що було непоганим бонусом.
Ось так до чого життя довело… Вона не була самотньою. Звичайна історія Пізній зимовий ранок прокрадався у шибки скромної багатоповерхівки
Слухай, у мене для тебе історія зі свого життя така, знаєш, по-нашому, щира. Нещодавно я зустріла знайому
Я завжди буду поруч, мамо. Історія, в яку можна повірити Бабуся Оленка не могла дочекатися вечора.
Передумав одружуватися Як зараз пам’ятаю ті часи, коли Ярема допізна засиджувався в університетській
Ти ж його не любиш, а колись у нас було добре Може, спробуємо все почати спочатку, добре? Ми з Олегом
Дитина для моєї подруги Запис у щоденнику Лілії Коваль Коли наближався кінець моєї вагітності, мій молодший
Ось так буває в житті. Могло ж усе скластися зовсім інакше. Сусідка постійно дивується, яка ми щаслива родина.
