Мамо, скільки ще можна? Ти тепер усе життя будеш повторювати? різко відповіла пятнадцятирічна Зоряна Коваль.

Засіло колись у нашому дворі чотирирічне дитинча, Надія, і вона зацікавлено розглядала «новенького»

Знаєш, Ярославо, щоб так виглядати, ходити в золоті, я щодня о пятій ранку піднімаюсь, підгодовую корів

Точно в той день, коли той потворний бездомний кіт зявився у дворі нашого будинку, вже ніхто не памятав

Синко, не зрозумій мене неправильно! Я не бездомний. Мене звати Михайло Семенович, я приїхав до доні.

Ранок зустрів мене біля того ж краю ліжка, на якому я вночі розвалився. Очі печуть, голова бється, а

Тату, ти що, кота підкинув? здивувалась доченька Явора, що завітала на вихідних. Петро Васильович, роздратовано

Я досі не міг повірити, що нарешті у нас з Яриною зявилась власна дача! Десять років ми мріяли про це

Я стояв біля дороги, коли Олена замерла, а її серце забрило. Вона пішла далі і помітила, що серед капустяних

Ти ж терпиш, доню! Ти тепер у новій родині, а їхні звичаї треба приймати. Ти вийшла заміж, а не просто