ZigZag

«Зібрав свої речі та пішов з миром, – заявила дружина»

Зібрав речі і пішов з миром, підписала дружина. Мене не турбують твої справи, Віталію. Все вже зрозуміло.

Коли навіть кремезного чоловіка зламає сімейна байдужість: історія Степана, який мало не пішов з дому через жінку та тещу, — а порятунок прийшов із неочікуваного місця

Вчора ввечері завітав до мене найдужчий та наймовчазніший чоловік нашого села Степан Гнатюк.

Без категорії

ГІРКИЙ ОСАД НА ДУШІ «Тебе вже давно час до інтернату! Збирайся й забирайся з нашої родини!» — кричала я на весь голос, не впізнаючи себе. Об’єктом мого страшного обурення став мій двоюрідний брат Діма, якого в дитинстві я обожнювала: золотаве волосся, сині, як волошки, очі, завжди весела вдача. Родина часто збиралася за святковим столом, і з усіх братів саме Діму я вважала особливим. Він міг розмовляти, як пісню співати, чудово малював — просто диво! Я збирала його малюнки та ховала у секретну шухляду письмового столу. Діма був старший за мене на два роки. Коли йому було 14, його мама, моя тітка, раптово пішла з життя… Постало питання — з ким тепер буде Діма? Спочатку кинулися до його рідного батька, якого довелося довго шукати. Той, маючи нову сім’ю, категорично відмовився приймати Діму, аби не порушувати «спокій родинного вогнища». Інші родичі теж відхрестилися: у кожного свої турботи, діти… Виявилося, що рідня всяка тільки доки сонце світить, а зникло світло — і рідні вже немає. Мої батьки, маючи своїх двох дітей, оформили опікунство над Дімою, адже його мама була молодшою сестрою мого тата. Спершу я раділа, що Діма буде жити з нами. Але… Вже з першого дня мене насторожила його поведінка. Мама, щоб хоч якось втішити сирітку, запитала: — Чого тобі хочеться, Дімо? І Діма, не задумуючись, відповів: — Іграшкову залізницю! Така річ була дорогою і дефіцитною. Мене це бажання вразило до глибини душі: у тебе померла мама, а ти мрієш про іграшки? Але батьки одразу виконали прохання Діми. Потім почався нескінченний потік прохань: магнітофон, джинси, «фірмова» куртка… Це були вісімдесяті! Мало того, що все коштувало великих грошей, ще й не дістати! І батьки, обмежуючи у всьому мене та брата, виконували прохання сироти. Ми з братом мовчали, хоча розуміли, що відбувається. Коли Дімі було 16, почалися «дівчачі» пригоди. Але, що найжахливіше, він став чіплятися до мене, своєї двоюрідної сестри. Мені довелося багато разів захищатися, навіть битися. Я часто плакала, не розповідаючи батькам — не хотіла їх тривожити. Зрештою, отримавши від мене гідну відсіч, Діма перемкнувся на моїх подруг, які, до речі, самі боролися за його увагу. А ще Діма вмів красти. Це було відверто і безсоромно. Я довго збирала гроші у скарбничці, а якось знайшла її порожньою. Діма — як вода з гуся: «Це не я!» Я не могла збагнути, як можна таке вчудити в рідній хаті! Він руйнував наші сімейні устої. Я ображалася, а Діма щиро не розумів — у нього в усьому було відчуття, що всі йому зобов’язані. Я почала ненавидіти Діму і, не стримавшись, вигнала його з родини словами: — Забирайся! Пам’ятаю, скільки болю й образ вилила я йому у вічі… Мама ледве мене заспокоїла. Відтоді Діма для мене перестав існувати. Згодом з’ясувалося, що родичі й раніше знали, що він за «фрукт», але мовчали — у нас інші райони, в них свої діти під боком. Вчителі також попереджали батьків: «Даремно ви взяли на себе такий тягар — Діма навчить і ваших дітей лиха». …У новій школі Діма познайомився з Катею, яка покохала його на все життя. Вона вийшла за нього заміж одразу після школи, народила дочку, терпіла від нього нескінченну брехню та зради. Катя тягнула свій хрест: «В дівках сижено — горе микано, заміж віддано — горя вдвічі». Діму призвали до армії, служив у Казахстані. Там у нього з’явилася ще одна сім’я, і після демобілізації він лишився там — у нього народився син. Але Катя зуміла повернути його в Україну. Мої батьки так і не дочекалися жодного слова вдячності від племінника — хоча й не ради цього брали його до себе. …Сьогодні Дмитру Євгеновичу вже 60. Він — прихожанин православної церкви. З Катею у них 5 онуків. Здається, усе гаразд, але гіркота від стосунків з Дімою залишилась… Я й з медом вже не з’їм…

ГІРКІСТЬ НА ДНІ ДУШІ «Тобі давно час у дитбудинок! Йди з нашої сімї!» кричав я, ледве стримуючи голос

Без категорії

Невгамовний родич: цікава історія про родинні зв’язки

30 листопада 2025 року Сьогодні ввечері я знову довго думав про те, як у нашій скромній хрущовці, що

Без категорії

011

Поштова Марка: Історія Кохання та Зради в Українській Родині. Як Ілля покинув Катю та доньку Соню заради старшої жінки-музи, як Катя вчилася жити після розриву, і як порада розлучниці Ксенії змінила долю Софії, поки своє справжнє кохання не знайшла її дочка.

ПОШТОВА МАРКА Олег залишив Ганну, мама важко зітхає. В якому сенсі? не розумію я. Я й сама не можу повірити.

Без категорії

Скамейка для двох: Історія Надії Семенівни та Степана Петровича — про теплі зустрічі, сірі будні і ту саму лавку в київському сквері, де навіть на схилі літ можна знайти підтримку, відчути турботу і розділити тишу на двох

Лавочка для двох Сніг уже зійшов, але земля в парку біля мого будинку залишалася ще темна, волога, а

Без категорії

«Переїжджай на свою «територію» – проголосив чоловік»

Сідай, Катю, мяко попросив Віталій під час вечері. Катя вимкнула плиту, обернулась і запитала: Що сталося?

Без категорії

Тато не виконав обіцянки

Привіт, друже, слухай, розкажу, що відбулося у нашій родині. Знаєш, почала Ганна, підбираючи слова, дорослі

Без категорії

Коли ми з дружиною сіли в літак до Риму, виявилось, що наші місця зайняті: пасажирка з дитиною відмовилася поступитися, бо її син хотів сидіти біля вікна — як ми мирно вирішували конфлікт з допомогою стюарда і чому деякі батьки вважають, що їм дозволено більше

Коли я сідав у літак, то з подивом побачив, що наші місця вже зайняті. Моя дружина і я планували поїхати

Без категорії

028

Чи справді чоловік дорожчий за всі гіркі образи? Неймовірна історія Тані: як я двічі починала життя з нуля, втрачала і знаходила сімейне щастя, самотужки виховувала чотирьох доньок, боролася з чоловіковим алкоголізмом і врешті переконалася, що справжню любов навіть лихі 90-ті і випробування долі не зламають

ЧОЛОВІК ДОРОЖЧЕ ГІРКИХ ОБІД Ой, Сергію, це була вже остання крапля! Ну все, розлучаємося! І навіть не