Мамо, та Мальвіна знову перегризла мій олівець! Олеся вбігла на кухню з напівзїденим кольоровим олівцем у руці;
09.06.2024. Село Вільшаниця, Львівська область Західне сонце розливалося по горбах, ніби тепла карамель
Моя мама померла, коли мені було лише вісім років. Тато тоді пішов у запій, вдома бували дні, коли окрім
Мені 45 років. І я більше не приймаю гостей у своєму домі
Дехто, коли приходить у гості, геть забуває, що вони гості — поводяться невиховано, дають поради, не поспішають йти додому.
Колись я була дуже гостинною людиною, але мій погляд швидко змінився. Переступивши поріг сорока років, я повністю відмовилася від ідеї приймати когось у себе вдома. Навіщо мені це? Які нерви витримають таких гостей!
Останній день народження я святкувала у ресторані — і це мені неймовірно сподобалося. Відтепер робитиму так завжди. І зараз поясню чому саме.
Влаштувати застілля вдома — коштує значних грошей. На звичайну вечерю треба витратити чималу суму. А якщо це ще й святкове застілля — витрати зростають у рази. Гості приходять з невеличкими подарунками, часи нині не легкі. А потім засиджуються до пізньої ночі. Я хочу відпочити, а не мити гори посуду та прибирати за всіма.
Я більше нікого не чекаю у стінах своєї квартири. Прибираю і готую тоді, коли мені зручно. Раніше після святкувань вдома я почувалася втомленою та пригніченою. Тепер, після свят, я маю час прийняти ванну і лягти раніше спати.
У мене тепер багато вільного часу, який я використовую з розумом. Друзі можуть забігти на чай, але я не переймаюсь, якщо не маю чим їх пригостити. Тепер я чесно висловлюю свої думки: якщо хочу відпочити — натякаю, що час прощатися. Може, це не дуже гарно виглядає, але мене це більше не хвилює. Головне — мій комфорт.
Найцікавіше те, що люди, котрі обожнюють ходити до інших у гості, ніколи не кличуть до себе. Їм простіше відпочивати на чужій території, не витрачаючи часу на приготування та прибирання.
А ви приймаєте гостей? Чи можна вас назвати гостинною людиною? Мені вже 45 років. Я більше не приймаю гостей у своєму домі Дехто, коли приходить у гості, взагалі забуває
Не просто няня Леся сиділа за довжелезним столом у бібліотеці університету імені Франка у Львові, навколо
Пізній подарунок Автобус рипонув, і Ганна Миронівна ще міцніше вхопилася обома руками за поручень, відчуваючи
– Ми поживемо у тебе якийсь час, бо не маємо грошей орендувати власну квартиру! – сказала мені моя подруга.
Я активна жінка, а мені вже 65 років! Люблю подорожувати Україною, відкривати для себе цікаві місця і знайомитись з різними людьми. Із сумом та радістю згадую молодість – можна було поїхати на відпочинок на курорти Закарпаття чи на Чорне море, зібратись із друзями на кемпінг десь на Дністрі чи навіть вирушити в мандрівку по Дніпру, і все це за невеликі гроші.
Але ті часи вже позаду.
Я завжди раділа новим знайомствам – і на пляжі, і в театрі, і навіть у поїзді. З багатьма залишалася друзями на роки.
Одного разу я познайомилась із жінкою на ім’я Оксана. Ми разом відпочивали у санаторії під Львовом. Розійшлися подругами, інколи писали одна одній листи та вітання на свята. Аж раптом якось отримую телеграму – без підпису, туди лише написано: “О третій ночі приїжджає потяг. Зустрінь мене на вокзалі!”.
Я не зрозуміла, хто це міг бути, і звісно, з чоловіком нікуди не поїхали. А о четвертій ранку хтось подзвонив у двері. Відчиняю – і остовпіваю від здивування. На порозі стояла Оксана, дві підлітки дівчини, бабуся і якийсь чоловік з купою речей. Ми з чоловіком були в шоці, але впустили непроханих гостей. Тоді Оксана каже:
– Чому ти нас не зустріла? Я ж телеграму тобі надіслала! Таксі ж дорого!
– Перепрошую, я не знала, від кого вона!
– Ну от, мала твою адресу — приїхали.
– Я гадала, що будемо лише листуватись…
Потім Оксана пояснила, що одна з дівчат вступила цього року до університету, а вся родина приїхала її підтримати.
– Будемо жити у вас! Грошей на оренду немає! А у вас центр міста!
Я була приголомшена. Ми ж навіть не рідня! Чому я маю дозволити їм зупинитись у себе? Довелось годувати їх тричі на день. Вони приносили їжу, але нічого самі не готували. Я мусила доглядати за всіма.
Не витримала, і через три дні попросила Оксану і її рідних виїхати. Куди саме – вже не цікавило. Почався скандал. Оксана кидалась посудом і кричала.
Я була шокована її поведінкою. Потім вони пішли – прихопивши мій халат, кілька рушників і навіть каструлю з борщем! Не уявляю, як їм вдалося її забрати. Каструля просто зникла!
Так і скінчилася наша дружба. Дякувати Богу! Більше я Оксану не бачила й не чула. Тепер більш обережна у нових знайомствах. Ми трохи поживемо у тебе, бо зараз у нас немає коштів на оренду власного житла! сказала мені моя приятелька.
Лавка у підїзду Віктор Степанович вискочив у двір десь о першій годині. Голова була наче в лещатах вчора
Хоча Лада була чудовою невісткою і дружиною, вона зруйнувала не лише свій шлюб, а й саму себе.
Син не хоче забрати матір до себе, щоб жила з ним, бо у нього вдома вже є одна господиня і то я. Як так можна!
