Сергій усе життя мріяв про сина. Навіть ім’я придумав – Тимофій. Але так уже склалося, що в родині підростали

— Романе, став валізу обережніше, там у мене люксовий крем, розіб’єш — вік не розплатишся! — голос зовиці

— Раз народила дочку, а не сина — звільняй квартиру, — заявила свекруха. Чоловік став поруч із дружиною

Оксана Петрівна входила в нашу квартиру так, немов це був Маріїнський палац, а вона — Княгиня Ольга

— Романе, чемодан став обережніше, там у мене крем люксовий, розіб’єш — вік не розплатишся!

Той день Оксана пам’ятала до найменших подробиць, хоча минуло вже чимало років. Усе почалося з крику

Згадую, як це було. Того вечора все й вирішилося. — Мамина копія ключа вже готова. Увечері вручимо, —

Сьогодні ввечері моя свекруха Гафія Петрівна входила до моєї квартири так, ніби це був Маріїнський палац

Оксана Петрівна поставила чайник. Просто звичка. Шоста ранку, чайник, кухоль, ґанок. І так щодня.

— Ключі на стіл поклала. Швидко, — Ярина стоїть у дверях власної квартири, схрестивши руки на грудях.