Коли Злата витягнула зі своєї торби черговий контейнер — пластиковий, з кришкою, що защіпається, явно
Дарина поставила на стіл дві чашки і сіла навпроти Кирила, акуратно склавши руки перед собою.
– Море скасовується, – сказав Леонід, навіть не глянувши на мене. – До нас мати їде. Я стояла посеред
**Щоденниковий запис** — Це що, все на стіл? — обурено спитала Оксана, зазираючи в каструлю.
Оксана розклала на столі креслення майбутньої кухні й обвела олівцем те місце, де мав стояти її власний
— Кириле, це вже не смішно. Це навіть не сумно. Це просто принизливо, — Оксана промовила це рівним, майже
— Ти що собі дозволяєш? Ти в своєму розумі? — голос Ігора був не гучніший за шелест, але сталева хватка
Я різала кріп і думала про те, що качка в духовці вже мала б покритися золотавою скоринкою.
Оксана Іванівна прокинулася того суботнього ранку з відчуттям свята. Шістдесят років — кругла дата, гідна
Щовечора рівно о восьмій худа руда собака з’являлася біля мого паркану й починала вити.