ZigZag

– Ну, Рижик, підемо вже… – буркнув Валерій, поправляючи саморобний повідець зі старої мотузки. Він застібнув куртку під саму шию й затремтів. Цьогорічний лютий особливо лютував – сніг з дощем, вітер пронизував до кісток. Рижик – двортер’єр із тьмяною рудою шерстю й одним сліпим оком – з’явився в його житті рік тому. Валерій тоді повертався після нічної зміни з заводу й побачив його біля смітників. Пес був побитий, голодний, а ліве око затягнуте пеленою. Голос аж різонув по нервах. Валерій упізнав того, хто говорив, — Сергійко Кривий, місцевий авторитет років двадцяти п’яти. Поруч із ним товпилися троє підлітків – його «бригада». – Гуляємо, – коротко відповів Валерій, не піднімаючи очей. – А ти, дядьку, податок платиш за вигул такого урода? – зареготав один з хлопців. – Дивись, який страшний – око криве! Полетів камінь. Влучив Рижику в бік. Собака заскавучав, прижався до ноги господаря. – Відчепіться, – тихо сказав Валерій, але в голосі бриніло залізо. – Ого! Дядько Кулібін розговорився! – Сергій підійшов ближче. – А ти не забув, що це мій район? І собаки тут гуляють з мого дозволу…

Ну що, Лиско, ходімо вже… пробурмотів Валерій, натягуючи нашвидкуруч зроблений повідець зі старої мотузки.

Без категорії

Семирічний хлопчик у синцях зайшов до приймального відділення, тримаючи на руках сестричку… Його слова після цього розбили серця українців

Був перший час ночі, коли я, Сергій Коваль, хлопчик семи років, ледве зміг відчинити важкі двері приймального

Без категорії

– Ми зупинимося у тебе на деякий час, бо не маємо грошей на оренду квартири! – сказала мені моя подруга. Я — дуже активна жінка. Незважаючи на те, що мені 65 років, мені вдається подорожувати по різних куточках України та знайомитися з цікавими людьми. Зі світлим сумом згадую молодість, коли можна було відпочивати, де тільки заманеться! Можна було поїхати на море, вибратися з друзями на природу, поплавати на човні по Дніпру чи будь-якій іншій річці. І все це — за невеликі гроші. На жаль, ті часи вже позаду. Я завжди любила знайомитися з різними людьми: зустрічала нових знайомих на пляжі, у театрі, і багато з них залишалися моїми друзями на роки. Одного разу я познайомилася з жінкою на ім’я Олена. Ми разом відпочивали в одному гостьовому будинку на Азовському узбережжі. Роз’їхалися справжніми подругами. Минуло кілька років, ми час від часу переписувалися листами. Аж ось одного дня я отримала телеграму без підпису: “О третій ночі прибуває потяг. Зустрінь мене!”. Я не розуміла, хто міг таке написати, тому ми з чоловіком нікуди не пішли. Але о четвертій ранку хтось подзвонив у двері. Я відчинила — і була шокована: на порозі стояла Олена, дві підліткові дівчини, бабуся й чоловік з величезною кількістю речей. Ми з чоловіком були вражені, але впустили непроханих гостей. Олена запитала мене: — Чому ти не зустріла нас? Я ж тобі телеграму надіслала! До речі, це недешево! — Вибач, але ми не знали, від кого вона. — Ну ти ж дала мені свій адрес. Ось, я тут! — Я думала, що ми просто будемо писати листи… Олена розповіла, що одна з її дівчат цього року закінчила школу і хоче вступати до університету. Вся сім’я приїхала її підтримати. — Ми будемо жити у вас! У нас немає грошей на оренду квартири чи готель. Я була приголомшена. Ми ж навіть не родичі! Чому я маю дозволити їм жити з нами? Ми годували їх тричі на день. Вони принесли трохи продуктів, але нічого не готували — просто їли наше, а я мусила обслуговувати всіх. Я вже не витримала, тому через три дні попросила Олену та її родину з’їхати. Мені було байдуже, куди саме. Почалася сварка. Олена порозбивала посуд і почала кричати та істерити. Я була просто шокована її поведінкою. Коли її сім’я почала збирати речі, вони вкрали мій халат, кілька рушників і навіть якимось чином винесли великий казан. Не уявляю, як їм це вдалося, але казан просто зник! Ось так і закінчилась моя дружба. Слава Богу! Більше я про Олену нічого не чула і не бачила. Як можна бути такими нахабними!!! Тепер я набагато обережніша, знайомлячись із новими людьми.

Зупинимося у тебе на якийсь час, бо в нас немає грошей на оренду житла! сказала мені моя подруга.

Без категорії

Найважливіше у житті: ніч, коли температура Лерочки підскочила до 40,5, тіло скрутили судоми, а Іра тримала дочку на межі життя, поки Максим, почувши по телефону страшне слово «померла», мчав разом із шефом Віталієм Івановичем крізь нічний Київ до дитячої лікарні, згадуючи найтепліші моменти з Лерою, поки страх і надія боролися до світанку

Найголовніше Температура у Соломії піднялася блискавично. Ртутний термометр показав 40,5, і майже одразу

Без категорії

Мій тесть був приголомшений, коли побачив, у яких умовах ми з дочкою живемо

Мій тесть ледве слова з себе вибив, коли побачив, в яких умовах ми живемо. З майбутньою дружиною ми познайомилися

Без категорії

Без даху: Історія Ніни про втрату дому, надію на дачі, зраду близьких і несподівану дружбу з інтелігентним безхатьком Михаїлом Федоровичем, що допомогла знайти нову родину та віру у майбутнє

БЕЗДОМНА У Лесі взагалі не було куди йти. От зовсім. «Пару ночей на вокзалі ще можна витримати, а що далі?

Без категорії

0171

«Коли “провінційна дружина” стає левицею: як Наталя заблокувала карту чоловіка напередодні святкування, а вся його “по-королівськи” родина залишилась без вечері в ресторані “Золоте узбережжя” — історія про гідність, власні межі та справжню свободу»

Картку Павло попросив у середу, за ранковою трапезою. Голос його був спокійний, трішки стурбований але

Без категорії

Сіра мишка щасливіша за тебе: історія про справжнє жіноче щастя без глянцю, гламурних вечірок і показної розкоші – про любов, турботу, терпіння та тихе сімейне тепло по-українськи

Миша, сіра щасливіша за тебе Оксано, ну ти ж подивись на себе! Марина ковзнула поглядом по її старенькому

Без категорії

010

БЕЗХАТНІЙ КІТ ПРОБРАВСЯ ДО ПАЛАТИ УКРАЇНСЬКОГО МІЛЬЯРДЕРА В КОМІ… І СТАЛОСЯ ДИВО, ЯКОГО НЕ ЗМОГЛИ ПОЯСНИТИ НАВІТЬ ЛІКАРІ…

Безпритульний КІТ проник до палати українського бізнес-магната, що перебуває в комі і те, що сталося

Без категорії

021

РІДНА НЕВІСТКА – Мамо, я одружуся з Емілією. Через три місяці у нас буде дитина, – син поставив мене перед фактом. Я не дуже здивувалася цій новині, бо з Емілією син мене заздалегідь познайомив. Насторожував вік нареченої – їй ще не виповнилося й вісімнадцяти. Та й нареченому ще треба було йти служити до війська. Самі ще діти, а вже весілля їм подавай, дитина на підході. Довго не могли знайти весільну сукню для Емілії – сьомий місяць вагітності давав про себе знати. Коли відгуляли весілля, молоді стали жити у батьків Емілії. Проте син щотижня приїжджав до мене. Замикався у своїй кімнаті та просив не турбувати. Я, як мати, хвилювалася. …Телефоную Емілії. – У вас все гаразд з Ромою? – Звісно, а що таке? – невістка спокійна, як удав. – Еміліє, а ти знаєш, де зараз твій чоловік? – намагаюся докопатись до суті. – Галино Юріївно, займайтесь своїми справами. Ми самі розберемося без вас, – це було перше і далеко не останнє хамство у мій бік. – Вибач, що забрала у тебе час, – відступаю і кладу слухавку. Я людина спокійна і миролюбна. Тому в їхні справи не лізла. Варіться у власному соку – не буду на заваді. …Невдовзі Емілія народила Варвару. Це ім’я мені зовсім не подобалося, тому я називала внучку по-своєму – Басею. Сина забрали до війська. Рома служив далеко від рідного дому. Я всі два роки служби приїжджала до онучки Басі. Щоразу, бачачи Емілію, помічала, як вона гарнішала. Дуже вже була вродлива, хитрюща. Це мене лякало. Емілія вступила до університету, а там спокус – хоч відбавляй. Були у мене думки: чи дочекається Рома цієї красуні-студентки. Емілія мене не дуже любила: коли я приходила до Баcі, вона зітхала, швидко подавала мені візочок і проводжала на прогулянку. Щоб лише очі не бачили. Могла і поглядом образити. Навизна неприязнь – не те слово. Але ворожнечі не хотілося, скоріше б забратись з того непривітного дому. …Відслуживши, Рома повернувся до сім’ї. Дивлюся – все добре, мирно, по-людськи. Бася росте, Рома обожнює дружину, невістка – господарочка-красуня. Серцю радість. Так у благополуччі минуло п’ятнадцять років. …А потім Емілію, наче підмінили. Почалися коханці. Багато. І не приховувала – гуляла відверто. Як каже народна приказка: квашню кришкою не прикриєш. Рома терпів це три роки – любив і страждав. Вона боляче жаливала чоловіка, глузувала. Я була шокована. Але теми моралі не піднімала – боялася Емілію, як чорт ладану. Погляне – аж мурашки по шкірі. – Синку, які у вас з Емілією стосунки? Сварка? Через що? – Не хвилюйся, мамо, все владнається, – заспокоював Рома. Здавалося, син ніби відчуває вину і тому терпить. Вирішила піти до Емілії, не давав спокою їхній розрив. – Еміліє, можна у тебе щось спитати? – тихо кажу, не хочу розізлити невістку. – Ви, Галино Юріївно, краще спитайте у свого сина, чим і ким він займається на фірмі? Моя тітка працює там же – все мені розповіла. Одним словом – ваш син мені зраджує! Він перший почав, – Емілія перейшла на крик. Господи, навіщо я туди сунулася? Ромі не сказала нічого. Будь як буде. Себе замучиш, а всім не догодиш. …Емілія і Рома невдовзі розлучилися. Бася залишилася з мамою. Рома пустився у всі тяжкі – жінок змінював, як рукавички: брюнетки, блондинки, шатенки. Постіль порожньою не була. Емілія майже одразу вийшла заміж – про це повідомив Рома, навіть заплакав. Емілія була турботливою до нового чоловіка. Наступною дружиною стала Жанна – мініатюрна, спритна, хазяйновита. Ромі – тридцять п’ять, Жанні – сорок. Син окрилений, стелиться перед Жанною. Вона швидко заволоділа його душею й тілом. Відразу поставила умови: офіційний шлюб, квартира для доньки, повне забезпечення. Рома танув перед другою дружиною. Жанна, на відміну від Емілії, нав’язувалась у подружки, кликала на “ти”. Мені таке панібратство не до душі, але не люблю конфліктів – тому змовчала. Всі подарунки від Жанни, куплені на гроші Роми, висять у шафі – душа до них не лежить. І посмішка у неї натягнута, і слова нещирі – любить не Рому, а гроші. Словом, фальшива. Знайшла собі “грошовий мішок” і живе собі. Інша річ – Емілія. Кричала, але щиро – по-батькові зверталась, Ромку любила. Жанна не варить обідів, купує готове; якось злегка дорікнула їй: – Ти б хоч Ромі суп зварила, бо все всухом’ятку їсте. – Галя, не вчи сороці присядку! …Подруги у неї – на першому місці. Такі ж “гуляки”. Раз на тиждень – сауна, кафе, бутіки. Не по ній – одразу істерики. Жанні дай яйце, та ще й очищене. Як можна жити з такою жінкою – не розумію. Вважаю їхню зустріч помилкою. …Все частіше пригадую господарську Емілію. Є з чим порівнювати – її холодець, голубці, торти… А Рома не зумів вдержати таку жінку – сам винен. Рада, що Бася мене не забуває, тішить різними дрібничками. Емілія для мене – рідна невістка, хоч і колишня. Ціну речі дізнаєшся, коли втрачаєш. Жанна – лише випадкова пасербиця. Жаль сина. По-моєму, у Роми досі в серці живе Емілія. Та назад дороги немає…

РІДНА НЕВІСТКА Мамо, я одружуюсь на Лесі. Через три місяці в нас буде дитина, син сказав мені це так