Мені 67, і я сама в цьому світі. Чоловік пішов у вічність давно, а як впоратися з цим болем — не знаю. Благаю дітей забрати мене до себе, але вони відмовляються. Іноді здається, що далі жити просто немає сенсу… У великих містах, як-от Львів чи Київ, самотність лягає на плечі ще важчим каменем. Натовпи людей на вулицях лише підкреслюють твою непотрібність, особливо в літах. Знайомитися знову — ні сили, ні бажання, тому туга стає вічною супутницею.
Сьогодні хочу розповісти про самотність у віці. Може, ці рядки допоможуть комусь знайти в собі відвагу щось змінити.
“Мені 67. Живу сама в маленькій хаті на околиці Івано-Франківська. Чоловіка втратила багато років тому. Досі працюю — тільки робота рятує мене від нудьги. Але в останні роки живу, як у тумані: ніщо не тішить, навколишнє здається блідим і безглуздим.”
“Немає в мене ніякого хобі, та й шукати його вже пізно, здається. Пропонувала синові з родиною (у нього троє дітей) переїхати до мене, але невістка категорично заперечила. Мабуть, не хоче мати поряд стару.”
“Думала поселитися в доньки, але й вона має свою сім’ю й не бажає зі мною мешкати. Хоча вони завжди раді моїм візитам: чай варять, вечерю смачну готують, історії мої слухають. Але чим частіше я в них гостюю, тим важче повертатися до порожньої хати. А треба…”
Марія (так звати нашу героїню) не розуміє, як вирватися з цього кола. Навіть у 67 років її життя не повинно бути таким понурим. Єдина надія — те, що вона почала думати про зміни та шукати способи впоратися з самотністю. Це вже крок.
“Відсутність інтересів і, що гірше, небажання їх шукати — можливі ознаки депресії. Марії варто звернутися до психолога чи психотерапевта”, — радить фахівець.
За словами лікаря, 67 років — зовсім не кінець. Проблема не в дітях, які не хочуть жити з матір’ю. Дорослі діти мають право на власний простір, де вони вибудували своє життя. Змушувати їх змінювати його — помилка.
“Марії варто відпустити думку, що щастя можливе лише поруч із дітьми. Вона сама може змінити своє життя. Достатньо озирнутися: у Львові чи Івано-Франківську завжди є цікаві події, можна відвідати місця, де ніколи не була, чи знайти нових знайомих. Нові враження — саме те, що їй зараз потрібно”, — каже психолог.
Мабуть, фахівець має рацію: Марії варто подивитися на своє життя інакше. Якщо діти зайняті своїм життям і не хочуть мешкати разом, не треба їх примушувати. Тим більше що стосунки з ними теплі й сердечні. Чому б не спробувати наповнити свої дні сенсом?
У віці, коли ще є сили та час, можна здійснити мрії, які відкладалися колись. Хтось починає вишивати, хтось записується на гурток співу, а хтось навіть їздить по Україні. Найгірше — коли дні стають однаковими: телевізор, лікарня, магазин… Таке життя лише поглиблює самотність.
Сьогодні можливостей для людей будь-якого віку безліч, і гріх ними не скористатися. Дехто знаходить кохання, вже маючи онуків, інші відкривають для себе нові захоплення на пенсії.
Але багатоОдного ранку Марія вирішила записатися на гурток вишивки в місцевому будинку культури — і саме там знайшла не лише нове захоплення, а й щирих друзів, які зробили її дні теплішими.
