Мені вже набридло, що ви приходите до нас кожні вихідні! Мабуть, у кожного траплялася така людина, яка
Ти — моя помилка юності
Дівчина народила сина у 16 років. Батько теж був 16-річний. Без зайвих подробиць скандалу: після народження вони швидко розійшлися. Коли дівчина зрозуміла, що хлопець не хоче ні її, ні сина, вона миттєво втратила будь-який інтерес до дитини. Сина виховували дідусь із бабусею.
У 18 років дівчина поїхала з новим хлопцем до найближчого міста, не дзвонила й не писала. Її батьки не шукали зустрічі з донькою. Було багато образ і запитань: як вона могла покинути свою дитину? Ганьба й біль — виховали таку!
Дідусь із бабусею виростили онука. Хлопець досі вважає їх своїми батьками і дуже вдячний їм за дитинство, освіту — за все.
Коли хлопцю виповнилося 18, його двоюрідна сестра виходила заміж. На весіллі були всі родичі, прийшла й його біологічна мати. До того часу вона була вже втретє одружена й мала ще двох дочок — старшій десять років, молодшій півтора.
Хлопець хвилювався — хотів познайомитись з мамою й сестрами, поговорити і запитати: «Мамо, чому ти мене покинула?». Як би гарно не було з бабусею та дідусем, він все одно сумував і пам’ятав про матір, навіть зберіг її єдине фото (дідусь усе інше спалив).
Мати базікала з родичкою, хвалилася прекрасними доньками.
— А я, що зі мною, мамо? — запитав хлопець.
— Ти? Ти моя помилка юності. Твій батько мав рацію — треба було зробити аборт, — холодно відповіла жінка й відвернулася.
… Через сім років, коли хлопець уже мешкав у своєму затишному двокімнатному помешканні з дружиною та сином (завдяки бабусі й дідусю, а також тестям), задзвонив невідомий номер:
— Сину, привіт, номер дала тітка. Це твоя мама. Чула, ти живеш недалеко від університету, куди вступила твоя сестра. Може, вона поживе у тебе? Вона ж рідня. Гуртожиток не подобається, зйом дорого, чоловік мене залишив, важко, одна донька — студентка, друга — школярка, третя от-от у садок піде…
— Ви набрали неправильний номер, — відповів і поклав слухавку.
Підійшов до сина, взяв на руки і сказав:
— Готові? Підемо до мами, а потім всією сім’єю — до бабусі з дідусем у гості?
— А на вихідних — всією родиною до села, так? — запитав маленький син.
— Звісно, не можна порушувати справжні сімейні традиції!
… Частина родичів засудили хлопця — мовляв, мав би допомогти сестрі. Але він вважає: допомагати потрібно лише бабусі та дідусю, а не незнайомій жінці, для якої він — помилка. Ти помилка юності. Дівчина народила у шістнадцять років. Батько її дитини був такого ж віку.
— Поки ми продаємо квартиру, поживеш у будинку для літніх людей, — сказала донька
Людмила вийшла заміж дуже пізно. Що й казати, їй довго не щастило, і сорокарічна жінка вже не сподівалася зустріти, за її уявленнями, гідного чоловіка.
Сорокап’ятирічний Едуард виявився ще тим “принцем”. Був кілька разів одружений і мав трьох дітей, яким, за рішенням суду, залишив свою квартиру.
Тому Людмилі, після кількох місяців поневірянь по орендованих квартирах, довелося привести чоловіка до своєї шістдесятирічної мами — Марії Андріївни.
Едік з порога скривився, показуючи всім своїм виглядом, що його дратує запах у квартирі.
— Старістю тхне якоюсь, — пробурмотів він осудливо. — Провітрити не завадило б.
Марія Андріївна все чула, але зробила вигляд, що не помітила.
— Де ми житимемо? — важко зітхнув Едік, якому явно не подобалося нове житло.
Людмила одразу почала метушитися, бажаючи догодити чоловікові, і відвела маму вбік.
— Мамо, ми з Едіком займемо твою кімнату, — прошепотіла донька, — а ти тимчасово поживеш у маленькій.
Того ж дня Марію Андріївну безцеремонно переселили до іншої, мало придатної для проживання, кімнати.
Речі жінка тягнула сама, бо зять відмовився допомогти.
З цього дня для неї почалося гірке життя. Едік був незадоволений усім: їжею, прибиранням, шпалерами.
Але найбільше його дратував запах. Він казав, що в квартирі тхне старістю, від чого у нього розвинулася алергія.
Едік награно кашляв, щойно Людмила заходила до квартири.
— Так більше жити не можна! Треба щось вирішувати! — заявив він Людмилі.
— У нас грошей на оренду немає, — розвела руками жінка.
— Відправ кудись маму, — пробурмотів чоловік, зморщившись. — Дихати не можна.
— Куди ж я її подіну?
— Думай! Хоча цій квартирі вже нічого не допоможе. Її треба продавати, а купити іншу, — пробурмотів Едік. — Ось саме! Тож поговори з мамою!
— Що я їй скажу? — схвильовано запитала Людмила.
— Вигадай! Все одно після її смерті квартира тобі залишиться. Просто прискоримо цей процес, — спокійно відповів чоловік.
— Не зручно якось…
— Я не розумію, хто для тебе важливіший: вона чи я? Я тебе сорокарічну підібрав. Кому б ти була потрібна, стара діва, — наполягав Едік, знаючи, на що тиснути. — Піду, знову залишишся сама, та ще невідомо, чи хтось про тебе подбає.
Людмила скоса поглянула на чоловіка й пішла до матері у її нову комірчину.
— Мамо, тобі, напевно, тут не подобається? — почала здалеку донька.
— Ви звільнили мою кімнату? — схвильовано запитала жінка.
— Ні, в нас інша пропозиція. Ти ж усе одно цю квартиру мені залишиш? — з надією спитала Людмила.
— Звичайно.
— То давай не тягти! Я хочу продати цю квартиру і купити іншу, у кращому будинку.
— Може, цю відремонтуємо?
— Ні, треба простору взяти!
— А я куди, доню? — губи Марії Андріївни затремтіли.
— А ти поки поживеш у будинку для літніх людей, — радісно повідомила Людмила матері шокуючу новину, — але це тимчасово. Потім ми тебе обов’язково заберемо.
— Справді? — з надією подивилася жінка.
— Звичайно. Все оформимо, зробимо ремонт і заберемо тебе, — Люда взяла маму за руку.
Марії Андріївні нічого не залишалося, як повірити доньці й переписати квартиру.
Коли з документами все було вирішено, Едік, потираючи руки, сказав:
— Пакуй мамині речі! Веземо її в будинок для літніх людей.
— Вже? — розгублено спитала Людмила, яку гризла совість.
— А чого чекати? Її навіть із пенсією мені не треба. Вона тільки проблем приносить. Своє твоя мама вже прожила, хай дасть нам пожити, — діловито сказав Едік.
— Ми ж квартиру ще не продали?
— Роби, як кажу, інакше залишишся сама, — урочисто вимовив чоловік.
Через два дні речі Марії Андріївни разом із нею завантажили в машину й повезли до будинку для літніх людей.
Дорогою жінка крадькома витирала сльози. Серце відчувало лихо.
Едік не поїхав із ними. Сказав, що буде провітрювати квартиру від “стороннього запаху”.
Маму швидко оформили, а Люда, поспіхом попрощавшись, ганебно залишила її.
— Доню, ти точно за мною повернешся? — на прощання з надією запитала жінка.
— Звичайно, мамо, — Люда відвела погляд.
Вона знала: Едік не дозволить забрати Марію Андріївну до нової квартири.
Одержавши квартиру, пара швидко продала її й купила нову.
Проте Едік вирішив оформити житло на себе, мовляв, Люді довіряти не можна.
Через кілька місяців жінка спробувала заговорити з чоловіком про маму. Але той агресивно відреагував:
— Тільки ще раз згадай про неї — вижену! — пригрозив Едуард.
Люда прикусила язика, знаючи, що жартів не буде. Про маму вона більше не заводила мову.
Кілька разів намагалася навідатися до неї в будинок для літніх людей, але щоразу, уявивши її сльози, відступала.
Марія Андріївна цілих п’ять років щодня чекала, що Люда за нею повернеться.
Та дочекатись не судилося. Не витримавши розлуки, вона пішла в інший світ.
Люда дізналася про це лише через рік, коли Едік вигнав її з квартири — тоді вона згадала про маму.
Почуття провини так притисло жінку, що вона пішла до монастиря спокутувати свій гріх. Поки ми продаємо квартиру, поживи в будинку для літніх людей, сказала донька Ірина вийшла заміж досить пізно.
Мені вже набридло, що ви приходите до нас кожні вихідні! Мабуть, у кожного траплялася така людина, яка
Ще чого! Який будинок для літніх людей? Нізащо! Я зі свого дому не піду! батько Ольги Іванівни жбурнув
Живу разом із моєю мамою. Мамі вже виповнилося 86 років. Якось так склалося, що я не одружився і дітей
Чоловік насолоджувався вихідним і спав, але раптом пролунав дзвінок у двері – хто прийшов так рано? Відкривши двері, він побачив налякану старшу жінку, яка назвалася його матір’ю, хоча він пам’ятає день, коли її забрали, і роки сирітства, а вона – той шлях, що привів її у в’язницю й до байдужості. Тепер матір просить допомоги, обіцяє любов і кається, однак справжня причина – порятунок проблемного молодшого брата. Чоловік допомагає, але підозрює підступ. Перед святами він навідує рідний дитбудинок, де його попереджають: матір шукає лише грошей і не має щирих почуттів. Згодом на сина нападають найманці – поліція доводить, що їх найняла матір, щоб убити його й отримати спадок для іншого сина. На суді жінка просить пробачення, але чоловік робить свій вибір: “Я жив без матері раніше – житиму і тепер!” Чоловік насолоджувався рідкісним вихідним, занурившись у сон, але несподівано задзвонив дверний дзвінок
Я благала, але мама була непохитна швидко накидала мої речі в рюкзак, сунула мені кілька гривень у кишеню
Олеся стояла перед розчиненим холодильником, обпершись руками об скроні. Її чоловік знову все зїв.
Мій чоловік працює, але за все плачу я. Ви питаєте, як я взагалі опинився у такій ситуації і чому погодився на таке?
