У тихому селі на Вінниччині, серед золотих полів пшениці, жив семидесятилітній Дмитро Коваленко. Хоч вік уже давався взнаки, він був одним із найзаможніших селян у окрузі. Його землі простягалися до самого горизонту, худоба паслася на тучних пасовищах, а імя викликало повагу або принаймні знайомість серед сусідів.
Але багатство, як шепотіли люди, не заповнює всіх порожнеч. Десять років тому Дмитро поховав свою першу дружину, Ганну жінку з твердим характером, яка народила йому трьох дочок. Тепер дочки були заміжні, розїхалися по різних домівках, зайняті власними родинами. Вони часто навідували батька, але в душі він відчував пустку. Усі його статки не мали спадкоємця сина, який продовжив би рід Коваленків. Ця думка гризла його, перетворившись на навязливу ідею.
Хоч волосся його побіліло, а спина згорбилася від років, Дмитро вірив, що доля ще має віддати йому хлопчика сина, який успадкує землі, худобу та прізвище. Саме це бажання підштовхнуло його до рішення, що вразило все село: він одружуватиметься знову.
### Друга дружина
Його вибір впав на Олену, двадцятирічну дівчину з бідної родини з того ж села. Життя не було ласкавим до її сімї. Біда жила в кожному кутку їхньої хати, борги зростали, а молодший брат хворів на недугу, яку вони не могли лікувати через брак грошей.
Олена була гарна обличчя свіже, як ранкова роса, коса густа й темна, очі ясні, але затьмарені тягарем життя. Її батьки, загнані в кут кредиторами, погодилися на пропозицію Дмитра. За чималу суму вони обіцяли віддати йому доньку за дружину.
Олена не протестувала голосно. Вона ковтнула сльози, розуміючи, що ця жертва єдиний спосіб врятувати брата. Перед весіллям вона сиділа з матірю при тьмяному світлі лампи. Голос її тріщав, коли вона прошепотіла:
Сподіваюся, він буде до мене добрий Я виконаю свій обовязок.
Мати, витираючи сльози, лише кивнула, не в змозі сказати більше.
### Весілля
Весілля було скромним, але гучним. Дмитро хотів, щоб усе село побачило: він ще «в силі», може взяти собі дружину, яка йому в онуки годинися. Музики грали жваві мелодії, сусіди заповнили церкву, а потім двір, пошепки обговорюючи пару.
Бідна дівчина, жалілися жінки.
Подивіться на нього, у його вік смішно, сміялися інші.
Але Дмитро ігнорував їх. Він ішов поруч із Оленою, грудь повинувато випнувши. Для нього це було не просто весілля це був доказ того, що він ще може, що доля не закрила перед ним двері до мрії про сина.
Олена, зібравши волю в кулак, посміхалася, коли це було потрібно, дякувала гостям, імітуючи радість. Всередині ж їй було страшно.
### Трагічна ніч
Тієї ночі повітря в хаті Дмитра було насичене запахом печеного мяса та горілки. Гості розійшлися, і тиша огорнула глинобитні стіни.
Дмитро, у своєму найкращому вбранні, налив собі чарку настоянки ліків, які, на його думку, повертали молодість. Він дивився на Олену з бажанням, очі його блищали. Взявши її за руку, прошепотів:
Сьогодні починається наше нове життя, моя королево.
Олена примусила себе посміхнутися, серце калатало. Вона пішла за ним у спальню, де стояло велике деревяне ліжко. Свічки миготіли, кидаючи на стіни тривожні тіні.
Але перш ніж ніч могла настати, трапилося нещастя. Обличчя Дмитра раптом перекосилося, дихання стало важким. Він схопився за груди, захитався й грюкнув на ліжко.
Пане Коваленку! Що з вами?! скрикнула Олена, голос їй тремтів.
Вона кинулася до нього, трясла його, але тіло вже деревяніло, обличчя поблідло. З горла вирвався стогін, потім тиша. Запах міцної настоянки повис у повітрі, наче жорстоке нагадування про марні спроби перехитрити вік.
### Хаос
Олена закричала на допомогу. Сусіди та родичі, ще не спали, прибігли до хати. Три дочки Дмитра, вже в траурних хустках, хоча ніч ще не скінчилася, увірвалися в кімнату. Вони побачили Олену, яка плакала над тілом батька.
Все перетворилося на хаос крики, ридання, метушня. Хтось побіг за лікарем, Дмитра відвезли до лікарні. Але лікарі лише похитали головами.
Серце не витримало, сказав один.
Так раптово мрія Дмитра зруйнувалася.
### Реакція села
Новина розлетілася швидше за ранковий вітер. До світанку знали всі. Люди збиралися купками, шепотіли хто з жалем, хто зі злорадством.
Навіть сина не встиг дати, казали одні.
Доля покарала.
Бідна дівчина, удова, навіть не встигла стати справжньою дружиною.
Плітки боліли Олену, як невидимі ножі, але вона мовчала. Дивилася в нікуди, сльози вже висохли, серце закамяніло. Вона згадала свої слова матері «Я
