**Щоденник:**
У тихому селі на Волині, серед золотих пшеничних полів та старих верб, жив семидесятирічний Михайло Коваль один із найзаможніших селян у окрузі. Його землі простягалися від краю до краю, коні паслися на луках, а сусіди по-різному шепотіли про нього: хто з повагою, а хто з заздрістю.
Але багатство, як кажуть, не заповнює всіх порожнеч. Десять років тому він поховав свою першу дружину, Олену, жінку твердого духу, яка народила йому трьох доньок. Вони вже давно вийшли заміж, розїхалися по різних хатах, і хоч навідували батька, він відчував, що щось не так. Не було в нього сина, спадкоємця, який би продовжив рід Ковалів. Ця думка гризла його, перетворившись на навязливу ідею.
Незважаючи на сивину у волоссі та болі в спині, Михайло вірив, що дола ще може дарувати йому хлопчика, який успадкує землі, худобу та прізвище. І саме ця надія змусила його прийняти рішення, яке вразило все село: він одружується знову.
**Друга дружина Михайла**
Його вибір впав на двадцятирічну Софійку, доньку бідних селян із сусіднього кутка. Життя не було ласкаве до її родини: борги, голод, а молодший брат хворів, і на ліки не вистачало грошей.
Софійка була вродлива свіжа, як ранкова роса, з темною косою до пояса та очима, в яких читався сум. Батьки, загнані в кут боргами, погодилися на пропозицію Михайла. За чималу суму грошей вони віддали доньку заміж.
Вона не плакала вголос. Лише стиснула зуби, знаючи, що ця жертва, можливо, врятує брата. Перед вінцем сиділа з матірю при тьмяному світлі лампи.
Сподіваюся, він буде добрий до мене Виконаю свій обовязок, прошепотіла вона.
Мати лише кивнула, не знайшовши слів.
**Весільна ніч**
Весілля було скромним, але гучним. Михайло хотів, щоб усі бачили він ще «чоловік у силах», що бере собі дружину молодшу за власних онуків. Музики грали, сусіди сміялись, а жінки пошепки сперечалися:
Бідна дитина
Дивись на нього! У його вік смішно!
Але Михайло не слухав. Він пишався, ведучи Софійку під вінець. Для нього це був не просто шлюб а останній шанс отримати сина.
Сама ж наречена трималася стійко. Усміхалася, дякувала гостям, а в душі стискалася від жаху.
Тієї ночі, коли гості розійшлися, а в хаті запахло варениками та горілкою, Михайло, одягнений у святкову сорочку, випив чарку настоянки «для сили». Потім взяв Софійку за руку:
Сьогодні починається наше нове життя, королево.
Вона насилу посміхнулася.
Але раптом його обличчя перекосилося. Він схопився за груди, захитався й упав на ліжко.
Пане Михайле! Що з вами? скрикнула дівчина, але він лише прохрипів і завмер.
**Наступного ранку**
Село прокинулося від новини: Коваль помер у першу шлюбну ніч. Лікарі сказали серце не витримало.
Люди шепотіли:
Навіть сина не встиг дати
Доля покарала.
Бідна дівчина і вдова в такому віці
Софійка не плакала. Вона стояла на похороні, знівечений вінець на голові, і дивилася у пустоту. Гроші, отримані за шлюб, погасили борги та врятували брата. Та чи варто було?
**Тепер вона навіки «молода вдова Ковалиха».**
