Все почалося з дрібниці — з крихітної, здавалося б, несуттєвої деталі. Оксана й гадки не мала, що ця дрібниця розкриє перед нею прірву, в яку неможливо зазирнути без жаху. Все почалося з полуниці.
Марічка — її донечка, її світло, її дихання, її дев’ять років життя, прожитих у любові й турботі — раптом вкрилася червоними плямами після шматочка солодкого десерту. Нічого страшного, подумала Оксана. Алергія — буває. Але коли лікар, навіть не заглянувши в картку, сказав: «Ну, у когось буває на ягоди», — у грудях щось скололось. У їхній родині ніколи не було алергії. Ні в неї, ні в чоловіка, ні в батьків. Ніколи.
А потім — очі.
Карі. Глибокі, як ніч, як шоколад, як очі чоловіка. А в Оксани — блакитно-сірі, як ранкове небо над Дніпром. Вона дивилася на доньку й не пізнавала. У ній не було жодної її риси. Ні вигину брів, ні лінії підборіддя, навіть тієї звички щуритися на сонці, яку Оксана передала б усій всесвіту, якби могла.
«Генетика — штука складна, — зни
