Було це давно, ще за часів мого дитинства, як зараз памятаю ті події. Моя бабуся Катерина Іванівна мала вже вісімдесят років, коли вирішила жити одна. Тиждень тому вона виставила за поріг мого старшого брата Олеся і його дружину Олену. Після цього ледь з ким підтримувала спілкування. Якщо я телефонувала і казала, що хочемо зайти в гості, вона одразу кидала слухавку. Навіть двері не відчиняла нікому.
Причини, з яких Олесь із дружиною перебралися в орендовану квартиру, він мені так і не розповів. Але я не дуже здивувалася, що бабуся їх вигнала, бо мій брат був легковажний, нічого не цінував, а лише користувався всім, як нахлібник.
Щойно Катерина Іванівна залишилась сама у великій квартирі рідні відразу зібрали сімейну раду. Її самої до розмови не покликали. Питання обговорювали одне, але серйозне: як їй далі жити самій у такому поважному віці?
Тітка Марія, сестра мого тата, запропонувала, щоб бабусею доглядала її тридцятирічна донька Соломія, що вже кілька років не може знайти роботу. Усі знали, що Соломія легкодумна, байдужа до родинних справ.
Друга тітка, Галина, вирішила, що бабусі треба перебратись у маленьку однокімнатну квартиру так дешевше буде:
Молода сімя тепер мешкає, як вона може платити за цілу трикімнатну квартиру?
Дядько Василь висловився, що забрав би Катерину Іванівну до себе, а в її квартирі поселив би свого сина Сергія. Інакше кажучи хай молоді самі про себе дбають, а літній людині не місце самій. І під виглядом щирого піклування всі ці пропозиції подавались.
Я хочу, щоб моя матір була в надійних руках! казав дядько.
Колись бабуся вже жила з одним із синів дядька, а тепер той хотів підселити іншого. Тато запропонував дати слово самій Катерині Іванівні, щоб вона вирішила свою долю, але на те всі родичі уїдливо закричали.
Найнаполегливішою була тітка Марія, і всі пристали на її пропозицію щодо догляду від Соломії. Дівчина вже почала пакувати сумки, а бабусю просто телефоном поставили до відома. Старенька одразу ж кинула слухавку прекрасно розуміла, про що йдеться.
Соломія все ж навідалась до Катерини Іванівни. Дорогою мріяла, як зробить ремонт, облаштує все під себе. Та бабуся навіть не відчинила двері. Натомість залишила просто під дверима банку маринованих помідорів мовляв, частуйся, онуко.
Як вона так житиме сама?! ремствувала ображена Соломія. Каже, що за вісімдесят років справжнього життя й не мала, а тепер їй раптом захотілося жити! А якщо щось трапиться, занедужає, хто догляне? Самотність небезпечна! Бабуся ні про що не думає! Не має совісті!
Жила вона з батьками, дідом, чоловіком, дітьми, онуками, а тепер зібралась самотньою стати в своїй великій квартирі! Треба місце молодим звільнити!
Тільки мій батько, Іван, більш розважливо поставився до ситуації. Йому теж не подобалася ідея «заселити» до бабусі нікого. Він знайшов компроміс. Не можна залишати стареньку без піклування все може статися. Ще й дверні замки вона давно поміняла відтоді, як вигнала Олеся. Тепер навіть діти не мають ключів.
Тому згодом тато, порадившись із мамою, встановив у коридорі бабусиної квартири відеокамеру. Всі родичі могли пересвідчитись, що бабусі добре, вона спокійно проходить коридором часом ще й глузує перед камерою, гримасує.
Вона й за комунальні послуги платила сама, бо жити одній грошей багато не треба. Допомоги принципово не приймала, аби лишень не лізли до неї з порадами.
Отака справа тепер усі ніби задоволені. Так техніка допомогла бабусі позбутись набридливих гостей.
І все було б добре, та Катерина Іванівна й досі нікого не впускає навіть на чай. Учора я зайшла, а знову знайшла на сходах баночку вишневого варення. Видно, й досі боїться втратити здобуту свободу. Дуже хочеться, щоб вона заспокоїлась і могла нарешті знову приймати гостей, як це було колись.
