Василь довго збирався з духом, щоб почати розмову з дружиною. З того моменту, як Оксана влаштувалася на роботу, їхнє сімейне життя почало втрачати гармонію. До цього три роки вона проводила вдома. Чоловік був у захваті. У квартирі завжди було чисто і пахло смачною їжею. Саме про таке він завжди мріяв, тож одразу після весілля почав вмовляти дружину залишити роботу.
Оксана погодилася. Спочатку вона навіть почувала себе щасливою, усміхалася, старалась, освоювала нові хобі. Але згодом стала сумною. Вона не звикла сидіти вдома. До того ж зарплатня у Василя була невелика, і молодим вистачало лише на найнеобхідніше. Через відсутність власного доходу їй доводилося в усьому собі відмовляти, а будь-які непередбачені витрати одразу ж пробивали в бюджеті дірку, яка латалася кілька місяців.
Дівчина вирішила вийти на роботу. Василь був проти. Він запевняв, що хоче домашнього затишку, щоб дружина завжди була вдома. Оксана була непохитна. Вона заявила чоловікові, що їй набридло робити манікюр раз на два місяці і позичати у мами гроші на фарбування волосся. Чоловік невдоволено сопів, намагався сперечатися, але нічого не виходило.
Вже майже рік Оксана працює ріелтором, а Василь страждає від домашньої незручності. Повертаючись з роботи о шостій вечора (дружина приходила о восьмій), йому доводилося самому розігрівати суп та чай. А якщо дружина напередодні ввечері не встигала нічого приготувати, то й подбати про обід доводилося самому.
Дома, на думку Василя, панував безлад. Квартира заросла пилом, який тепер протирали лише раз на пару місяців. Він сам чомусь не хотів братися за ганчірку, а Оксана… втомлювалася на роботі і часом дозволяла собі не прибирати.
Якось, вислуховуючи черговий монолог про свою нещасну долю, друг запропонував Василю план. Іван розповів, що у минулому шлюбі кілька разів користувався безпрограшною схемою, після якої дружина ставала м’якшою і поступливішою.
Василь плану вняв. Він вирішив запропонувати Оксані пожити окремо.
– Головне, не кажи слово “розлучення”, – пояснив Іван. – Пам’ятай, що 80% жінок самі ініціюють розставання, щоб потім розповідати всім, який ти негідник. Твоя Оксана може й погодитися. Запропонуй їй пожити окремо. Нехай зрозуміє, що втратила. Обов’язково поясни своє рішення. Що вдома стало пусто, що ви розійшлися, і що тобі хочеться затишку. Зрозумів?
Василь кивнув. Він все зрозумів. Але поговорити з дружиною наважився лише через тиждень. Довго готувався.
Оксана мовчки вислухала чоловіка. Його претензії і пропозиція видались їй образливими. Вона сподівалася, що цього року вони кудись злітають у відпустку, адже грошей стало вдвічі більше і вони могли собі це дозволити. Дівчина хотіла, щоб чоловік радів її успіхам, а він, виявляється, страждає.
Василь все говорив і говорив, а Оксана мовчала. Наприкінці його тиради вона кивнула. Чоловік витріщився на неї. Він очікував від дружини багато – скандалу, відповідних претензій, прохання залишитися, але ніяк не байдужого кивка.
– Я згодна, – нарешті сказала Оксана. – Я втомилася від твоїх невдоволень. Давай справді поживемо окремо. Можливо, так буде краще.
Чоловік здивувався, в душі трохи образився, але пішов. Як сам і пропонував, до своєї мами. Адже квартира належала Оксані і була куплена до шлюбу.
Перший тиждень пройшов чудово. Мама годувала улюбленого синочка смаколиками, пирогами і котлетами. Він щасливо все з’їдав, брав перекуси на роботу. Навіть, як йому здалося, поправився.
На другий тиждень їсти вже не хотілося. Та й бажання мами постійно влазити в його справи почало дратувати. А ще вона спокійно лазила по його шафах, кишенях і сумках. Синочок же – можна!
Турбота мами напружувала. Василь ледве дочекався кінця третього тижня і на всі вихідні поїхав з Іваном на риболовлю. Оксана так і не подзвонила. Не було від неї жодних пропозицій зустрітися чи поговорити. Здавалося, дівчині все одно.
Хоча, звісно, їй було не все одно. Їй було сумно й боляче. Два дні Оксана жалілася подрузі. На роботі їй було важко зосередитися. Руки так і тягнулися до телефону. Дівчину дратувало, що чоловік їй не дзвонив.
Чим частіше вона думала про слова Василя, сказані перед роз’їздом, тим болючіше ставало. До третього тижня образа остаточно сформувалася і позитивні спогади почали витіснятися з пам’яті. Оксана злилася на чоловіка. Рука вже не тягнулася до телефону.
Ось уже місяць подружжя жило окремо. Оксана зрозуміла, що засинати в тиші, не слухаючи хропіння чоловіка, виявляється приємно. Стояти біля плити після роботи кілька годин більше не треба. На вечерю вистачало зовсім невеликої порції, а інколи й взагалі обходилася салатом. Дівчина навіть схудла, чому надзвичайно зраділа.
Щоб не проводити вечори в самотності Оксана ходила в кіно, записалася до спортзалу, відвідала виставку, яку давно хотіла, зробила нову зачіску. Вона стала більше спілкуватися з друзями. Більше не було Василя, який ревнував її і висловлював невдоволення через подруг.
– Вони на тебе погано впливають, – казав чоловік. – Розв’язні, дурні. Тобі треба обмежити спілкування з ними.
Оксана намагалася слухати. Вона не кидала друзів, але їхнє спілкування стало нечастим. Вона думала, що потрібно поважати думку чоловіка, а тепер чомусь захотілося навпаки робити все навпаки.
Василю все менше подобалася свобода. Точніше, життя з мамою, яке навряд чи можна було назвати свободою. Чоловік згадав, чому з такою радістю переїхав кілька років тому до Оксани. Його дратувало, що дружина не телефонувала і не просила вибачення.
Минув другий місяць. Оксана з подругою поїхали у відпустку. Василь приїхав до неї, щоб поговорити, але в квартирі нікого не було. Повернувшись, дівчина не помітила слідів перебування чоловіка в квартирі. Надто яскравими були враження від довгоочікуваного відпочинку.
Завершилося літо. У вересні Василь, остаточно розчарувавшись у плані Івана, зателефонував дружині і запропонував зустрітися. Він сподівався, що Оксана приховує бажання знову бути з ним за показною байдужістю…
– Знаєш, Василь, ти маєш рацію, – сказала дівчина під час зустрічі. – Мабуть, ми поспішили. Ми справді різні люди. І я не хочу сидіти вдома, а тобі потрібен затишок. Може, не будемо псувати одне одному життя?
– Що ти маєш на увазі? – не одразу зрозумів чоловік.
– Давай подамо на розлучення, – запропонувала Оксана.
– В сенсі? – Василь здивовано закрутив головою. – Ти не здорова?
– Василь, але ж ти теж від мене втомився! – не розуміла Оксана. – Сам запропонував пожити окремо. Сам сказав, що так буде краще, що ми зможемо багато зрозуміти. Що я зможу тебе зрозуміти. Я й зрозуміла, що тобі зі мною дискомфортно. У тебе одні інтереси, у мене свої. Нас довго тримала поряд звичка, але ти дав мені можливість зрозуміти те, чого раніше не помічала. Дякую тобі за це!
– Я сподівався, що ти схаменешся і все буде як раніше, – випалив Василь. – Ти підеш з роботи і ми будемо нормально жити! А ти! А ти зрадниця!
Він кинув на стіл серветку і залишив кафе, не оплативши своє капучино. Оксана розплакалася і подзвонила подрузі. Через хвилину вона витерла сльози, оплатила каву і залишила заклад.
Плани, вони такі… Іноді збуваються зовсім не так, як ми цього хочемо!
