До недавнього часу моє життя здавалося казкою. Я мала коханого чоловіка, відчувала, що скоро стану мамою, і з хвилюванням готувалася до весілля. Але один візит до лікарні перекреслив усе, що я берегла, залишивши мене у порожнечі і відчаї.
Разом із моїм нареченим Олексієм ми будували плани на майбутнє: орендували затишну квартиру у Києві, мріяли про весілля. Вечори проводили разом, насолоджуючись тишею і теплом один одного. За місяць до свята мене почали мучити вранішні недуги. Серце підказало: це воно, диво, про яке я мріяла. Але я не поспішала ділитися з Олексієм — хотіла влаштувати йому сюрприз, подарувавши мить щастя. Того дня я поїхала до батьків, щоб поділитися радістю з мамою.
У таксі голова запаморочилася, але я не звернула уваги — можливо, втома. Дома мама заварила ромашковий чай, і мені полегшало, але вночі жар скував тіло, неначе вогонь поглинав ізсередини. Я пручалася, але мама, не слухаючи заперечень, викликала швидку. Лікар, оглянувши мене, зблід і виніс вирок:
— Терміново в реанімацію. Підозра на позаматкову вагітність.
Ці слова вдарили, як грім. Я так хотіла подарувати Олексієві дитину, а тепер мрія розсипалася в прах, залишивши тільки страх і біль.
Прокинулась я після операції в палаті, де втомлений лікар дивився на мене зі співчуттям.
— Вибач, дівчинко. Ми ледве тебе врятували.
Лише при виписці я зрозуміла, за що він перепрошував. Життя мені врятували, але надію стати матір’ю забрали назавжди. Я не могла розповісти Олексію правду — страх, що він відвернеться, дізнавшись, що я не подарую йому дітей, стискав горло. Він же так любить малюків! Вдома я збрехала, що була на плановому огляді. Не знаю, чи повірив він, але його мати, Галина Іванівна, точно щось запідозрила.
За тиждень до весілля ми з Олексієм планували взяти відпустку, щоб відпочити перед святом. Але робота затягнула — я закінчувала важливий проект, поки Олексій господарював удома. Нарешті, звільнившись раніше, я повернулась, передчуваючи його усмішку. Але, переступивши поріг, почула уривок розмови, що заморозив кров у жилах. Голос Галини Іванівни гремів:
— Я ж казала, що вона досі бігає до того Стаса! Тиждень провела у гінекології, а тобі як байдуже!
— Мамо, це просто обстеження… — намагався заперечити Олексій.
— Та прокинься вже! Вона зробила аборт! І, видно, невдалий. Я жінка, я знаю, для чого кладуть у лікарню. А ти сліпий закоханий дурень! Весілля треба скасовувати. Це буде не свято, а ганьба!
Світ поплив перед очима, і я зомліла. Прокинувшись, побачила Олексія та його матір. Галина Іванівна натягнуто усміхнулася:
— Прокинулась, люба? Випий солодкого чаю. Вам з Олексієм треба поговорити. Я піду.
Я оніміла від жаху, а Олексій тут же заговорив:
— Оленко, як справи? Нам треба обговорити. Весілля доведеться відкласти. Ти занадто слабка. Одужуй, а потім одружимось.
— Олексію, ти серйозно? Не про моє здоров’я ти піклуєшся…
— Про що ти?
— Я чула вашу розмову! Ти також думаєш, що я зробила аборт через зраду?
Він відвів погляд, і це було гірше будь-яких слів.
— Я тебе кохаю, тому готовий пробачити. Усі помиляються. Але мені потрібно час.
— Пробачити?! Я не зраджувала тобі жодного разу! У мене була позаматкова вагітність, я ледь не померла! Приховала, щоб тебе не ранити. А ти кидаєш мене через маячню твоєї матері?!
— Я знаю, що Стас досі тебе кохає. Він сам мені казав. Може, ти піддалася старим почуттям…
— Цього не було!
— Тоді чому ти мовчала про діагноз?
— Боялася тебе втратити! Тепер я не зможу народити тобі дитину!
— Оленко, вибач, але я не вірю. Мені треба подумати. Весілля відкладемо, а я поживу у батьків.
Він зібрався і пішов, навіть не глянувши на мене. Моя біль, моє здоров’я — йому було байдуже. Його поглинули вигадані підозри. Це кінець. Мій світ рухнув в одну мить.
Поки він у батьків, Галина Іванівна остаточно отруїть його розум. Я залишилася одна — без нареченого, без дитини, без надії. Як жити далі, коли все, що я любила, обернулося на попіл? Не знаю.
