Мені не сподобалося, як поводила себе моя обраниця, і я вирішив піти від неї одразу після візиту до її дому.
Я був одружений тринадцять років, і моя колишня дружина ніколи не вважалася класичною красунею. У молодості вона зачарувала мене своєю ніжністю, тендітністю, певною непомітною м’якістю, яка торкалася душі. Не можу сказати, що вона була карколомною, але в неї був особливий стиль. Дорогі мереживні комплекти, якими вона балувала себе, полиці у нашій ванній, наповнені кремами, духами, маслами та косметикою — це був її світ. Флаконів і баночок було стільки, що я губився, але вона завжди пахла як квітник. Ми обоє добре заробляли, жили у статку, і вона могла дозволити собі ці маленькі розкоші.
Моя колишня ніколи не дозволяла собі ходити по дому в розтягнутому одязі — її волосся завжди було вкладене, одяг випрасуваний. Мені подобалися такі жінки: доглянуті, що знають собі ціну. Але доля розпорядилася інакше — п’ять років тому ми розлучилися, і відтоді моє життя стало низкою короткочасних зустрічей. Жінки з’являлися і зникали, не залишаючи сліду, доки я не зустрів її — Ганну. Вона була ніби з іншого світу: красива, приваблива, з витонченими рисами обличчя та впевненою ходою. Управляла чоловічою командою на роботі з такою легкістю, що я мимоволі захопився. Вирішив: таку не слід упускати.
Все почалося з невинних розмов, але невдовзі я запросив її до себе в квартиру в Києві. Готувати не став — замовив вечерю з ресторану, проте стіл накрив сам, вклавши в це душу. Вечір пройшов чарівно: вино, сміх, довгі погляди. Ганна залишилася в мене на ніч і з того часу стала частою гостею. Але чим частіше вона приходила, тим більше мене дратувала її поведінка. Вона ніколи не приносила з собою ні косметички, ні змінного одягу, ні білизни. Вранці я бачив її у жахливому вигляді: розмазана туш, заплутане волосся, втомлене обличчя. Після душу вона натягувала ті ж самі речі, що носила вчора, і це різало мені очі. Чесно кажучи, я був розчарований до глибини душі.
Одного разу Ганна запросила мене до себе. Я йшов з думкою, що побачу хаос — її звички в моєму домі натякали на неохайність. Але коли я переступив поріг її квартири, мене охопив шок. Переді мною відкрився не безлад, а… щось інше. В середині був свіжий ремонт — стильний, дорогий, з якісними меблями і модними деталями. Все кричало про смак і статок. Але коли я зайшов у ванну помити руки, моє серце стиснулося від смутку. На полиці самотньо стояли лише шампунь та тюбик зубної пасти. І все. Ніякої розкоші, ніякого натяку на турботу про себе. Я згадав свою колишню — її полиці ломилися від пляшечок, ванна пахіла ароматами, і це було для мене ознакою жіночності, самоповаги. А тут — порожнеча.
Ганні тільки виповнилося 33, але, здається, вона навіть не задумувалася про те, як зберегти молодість. Невже її не лякають зморшки, в’януча шкіра? Я стояв, дивлячись на цю скромну полицю, і відчував, як всередині зростає розчарування. Але справжній удар чекав мене на балконі. Там, на мотузці, сохла її білизна — сіра, проста, без натяку на витонченість. Вона помітила мій погляд і недбало кинула: «Для мене головне — зручність». Ці слова прозвучали як вирок.
Можливо, у свої 42 я став надто прискіпливим? Можливо, мої звички, мої очікування — це тягар минулого, якого я не можу позбутися? Але я зрозумів: з такою жінкою я жити не зможу. Ми розлучилися — я сам поставив крапку. Пішов, не озираючись, з важким серцем, але з упевненістю, що не зможу прийняти цю порожнечу там, де чекав побачити красу і турботу. Ганна була прекрасна зовні, але всередині її дому я побачив лише байдужість до себе — і це вбило все, що могло б між нами бути.
