Я розчарувався у своїй обраниці та кинув її одразу після візиту до її дому.
Чотирнадцять років я був одружений, і моя колишня дружина ніколи не вважалася класичною красунею. У юності вона заполонила мене своєю ніжністю, тендітністю, якоюсь невловимою м’якістю, що захоплювала душу. Не можу сказати, що вона була неймовірно вродливою, але завжди знала, як представити себе з найкращого боку. Вишукана мереживна білизна, яку вона собі дозволяла, полиці у нашій ванній, які аж тріщали від кремів, парфумів, масел та косметики — це був її світ. Флаконів та баночок було стільки, що я губився у їхній кількості, але вона завжди пахла, як квітковий сад. Ми обоє добре заробляли, жили у статках, і вона могла собі дозволити такі невеличкі розкоші.
Моя колишня ніколи не дозволяла собі ходити по дому в розтягнутих старих речах — її волосся завжди було доглянуте, одяг — випрасуваний. Мені подобалися такі жінки: доглянуті, які знають собі ціну. Але доля розпорядилася інакше — п’ять років тому ми розлучилися, і з тих пір моє життя стало низкою випадкових зустрічей. Жінки з’являлися та зникали, не залишаючи сліду, поки я не зустрів її — Оксану. Вона була немов з іншого світу: вродлива, приваблива, з витонченими рисами обличчя і впевненою ходою. Керувала командою чоловіків на роботі з такою легкістю, що я мимоволі захоплювався. Вирішив: таку не можна втратити.
Все почалося з невинних розмов, але невдовзі я запросив її до своєї квартири в Києві. Готувати не став — замовив вечерю з ресторану, зате накрив стіл сам, вкладаючи в це душу. Вечір пройшов чарівно: вино, сміх, довгі погляди. Оксана залишилася в мене на ніч, і з тих пір стала частою гостею. Але чим частіше вона приходила, тим більше мене знервувало її поводження. Вона ніколи не приносила з собою ні косметички, ні змінного одягу, ні білизни. Вранці я бачив її у жахливому вигляді: розмазана туш, розпатлане волосся, стомлене обличчя. Після душу вона надягала ті самі речі, які носила вчора, і це рвало мені очі. Чесно кажучи, я був розчарований до глибини душі.
Одного разу Оксана запросила мене до себе. Я йшов з думкою, що бачу хаос — її звички у мене вдома натякали на неохайність. Але коли я переступив поріг її квартири, мене охопив шок. Переді мною відкрилося не безладдя, а… щось інше. Всередині був свіжий ремонт — стильний, дорогий, з якісними меблями та модними деталями. Усе кричало про смак і достаток. Але коли я зайшов у ванну помити руки, моє серце стиснулося від туги. На полиці стояли лише шампунь та зубна паста. І все. Ні краплі розкоші, ні натяку на турботу про себе. Я згадав свою колишню — її полиці аж тріщали від флаконів, а ванна пахла ароматами, що було для мене ознакою жіночності, самоповаги. А тут — пустота.
Оксані недавно виповнилося 33, але, схоже, вона навіть не задумувалася про те, як зберегти молодість. Невже її не лякають зморшки, в’януча шкіра? Я стояв, дивлячись на цю скромну полицю, і відчував, як всередині наростає розчарування. Але справжній удар чекав мене на балконі. Там, на мотузці, сохла її білизна — сіра, проста, без натяку на витонченість. Вона помітила мій погляд і недбало кинула: «Для мене головне — зручність». Ці слова прозвучали як вирок.
Може, в свої 43 я став надто вимогливим? Може, мої звички, мої очікування — це тягар минулого, якого я не можу позбутися? Але я зрозумів: з такою жінкою я жити не зможу. Ми розійшлися — я сам поставив крапку. Пішов, не озираючись, з важким серцем, але з упевненістю, що не зможу прийняти цю пустоту там, де чекав побачити красу й турботу. Оксана була прекрасна зовні, але у її домі я побачив лише байдужість до себе — і це вбило все, що могло бути між нами.
