На кілька тижнів після весілля я почула розмову чоловіка з його матір’ю — слова пронизали мене крижаним жахом.
Анна вірила, що її шлюб із Романом стане початком справжньої казки, сповненої радості та світла. Їхня випадкова зустріч у затишній кав’ярні в Полтаві, швидкі чотири місяці до пропозиції та весілля в ніжно-рожевих і золотих тонах здавались їй втіленням мрії. Її мати, Олена Григорівна, не приховувала захвату від Романа, називаючи його «ідеальним зятем». Але після свята врожаю, яке святкували всією родиною, ця ілюзія розлетілася вщент, мов крихке скло під ударом долі.
Після вечері Анна піднялась у свою кімнату за скринькою з сімейними реліквіями — старими листами та фотографіями. Спускаючись скрипучими сходами старого будинку, вона завмерла: з вітальні долинали приглушені голоси. Роман говорив, і кожне його слово вгризалося в її серце, як гострий ніж:
— Олено Григорівно, я б ніколи не одружився з нею, якби не ваші гроші.
Анна затамувала подих, ноги підкосилися. Мати відповіла тихо, але твердо:
— Тихіше, Романе! Вона може почути. Потерпи трохи. Як тільки її справи на роботі покращаться, зможеш піти. Вона надто слабка, сама не справиться.
Роман хмикнув, у його голосі проривалося роздратування:
— Але не забудьте про останній платіж до Нового року. Без нього я не залишуся.
Анна ледве добралася до кімнати, тримаючись за перила, щоб не звалитися. Її світ валився. Мати заплатила Роману, щоб той одружився з нею. Усе — його ніжні слова, турбота, обіцянки біля вівтаря — були неправдою, купленою за брудні гроші. Біль захлеснула її, як крижана хвиля, але Анна вирішила: вона дізнається правду до кінця.
Вона нишпорила в його речах, коли він спав, і знайшла докази — банківські виписки з переказами від матері, позначеними як «витрати», «перший внесок», «фінальний платіж». У його пошті — листи про борги, прострочені кредити, розпачливі прохання до друзів позичити гроші. Роман був по вуха у фінансовій ямі, і її мати витягувала його за рахунок доньки. Кожен його погляд, кожне доторк тепер викликали у Анни тремтіння огиди. Розмови з матір’ю перетворювалися на тортури — вона хотіла кричати, вивергнути цю отруту, але мовчала, збираючи силу. Питання розривали її душу: невже мати справді вважає, що вона не заслуговує на любов? Чи було в цьому шлюбі хоч щось справжнє?
Анна вирішила: їхня зрада не залишиться в тіні. На Новий рік, коли вся родина зібралася за великим столом у будинку матері, вона підготувала свою несподіванку. Під ялинкою лежав подарунок — маленька коробка, перев’язана червоною стрічкою.
— Це тобі, мама. Ти заслужила, — сказала Анна, дивлячись їй у очі.
Олена Григорівна з усмішкою відкрила коробку і миттєво зблідла. Усередині лежали роздруківки банківських переказів — беззаперечні докази.
— Що це означає? — прошепотіла вона, голос тремтів.
— Це докази того, що ти купила мені чоловіка, — Анна говорила спокійно, але всередині бушувала буря.
Тиша застигла, як перед грозою. Роман випустив ложку, яка дзенькнула об тарілку.
— Анно, я все поясню… — почав він, але його голос був жалюгідний, як у загнаного звіра.
— Не треба. Ти отримав свої гроші. Цей шлюб завершено.
Мати розплакалась, впавши на стілець:
— Я зробила це заради тебе! Ти хвора, слабка! Я не хотіла, щоб ти залишилася сама!
— Ні, ти зробила це, щоб тримати мене під контролем, — голос Анни затремтів від болю. — Вітаю, мамо. Ти купила мені чоловіка і втратила доньку.
Вийшла з дому, залишивши всіх у гробовій тиші. Холодний вітер хльостав її по обличчю, але сльози вже висохли. На початку року Анна подала на розлучення. Роман не пручався — маски були зняті, і йому нічим було прикритись. Мати дзвонила, благала пробачити, але кожен її дзвінок був як відлуння зради, від якого Анну трясло. Стрес підірвав її здоров’я — серце калатало, руки тремтіли, але друзі та довгі години з терапевтом допомогли їй піднятись з цього пекла.
Тепер вона вільна. Вперше за довгий час Анна дихає на повні груди, не озираючись на брехню та кайдани, які сковували її. Ця свобода — дорожча за всі багатства світу. Вона дивиться у майбутнє, де немає ні Романа, ні материнських інтриг, і розуміє: вона вистояла. А ви б як вчинили на її місці? Чи знайшли б ви сили пережити таку зраду і йти далі?
