Віктор, чоловік шістдесяти років, веде подвійне життя. Чи це нормально?
Я ніколи не уявляла, що моє сімейне життя перетвориться на такий кошмар. Я дізналася, що Віктор зраджує мені вже 15 років. Він не просто завів коханку — в нього є інша сім’я, і він має дитину від неї. Ця правда впала на мене, як крижаний ураган, заморожуючи все всередині. Я в розгубленості, не знаю, куди бігти і що робити. Вигнала його з дому, а він плазує на колінах, благав пробачення. В голові — хаос, серце розривається, і я не знаходжу спокою. Мені було 28, коли я вийшла за нього заміж в нашому маленькому містечку під Києвом.
Він старший за мене на два роки. Наша любов пережила і пекло, і рай — ми витримали все: бідність, сварки, негаразди. Незважаючи на будь-які бурі, ми трималися один за одного, як за рятувальний круг. Були часи, коли не вистачало хліба, але ми виборсалися. Народили дітей, і життя почало налагоджуватися, як сонце, що пробивалося крізь хмари. На початку 2000-х справи пішли вгору. Віктор відкрив свою фірму — невеличку мережу магазинів, яка приносила стабільний дохід. Він все тримав під контролем, нікому не довіряв справи, щоб не було промахів. Я не втручалася в його роботу, навіть імен продавчинь не знала. А виявилося, що серед них він знайшов своє друге життя.
Одна з цих продавчинь, молода та бойова, працювала у нього кілька років, а потім пішла у декрет. Так, вона народила Віктору сина — 15 років тому. Усі ці роки я жила в сліпому невіданні, поки він розривався між мною та нею. Йому було 46, коли він став батьком вдруге, а їй — лише 33. З того часу почалися його “нічні риболовлі”, “відрядження” та інші байки. Він навіть приносив рибу, щоб я не запідозрила нічого. Нібито їздячи за товаром за кордон, він проводив час із нею та їхнім сином. Як я могла бути такою сліпою? Як я не помічала цього обману?
У мене не було жодної підозри. За всі ці роки він не дав жодного приводу засумніватися у його вірності. Він був ласкавий, дбайливий, завжди поруч — або мені так здавалося. Але найстрашніше — деякі наші друзі знали з самого початку. Знали і мовчали, боялися відкрити мені очі. Думали, що він одумається, покине її і повернеться до мене повністю. Як же вони помилялися.
Після Нового року я звільнилася з роботи. Навіщо вона мені, якщо фірма Віктора забезпечувала нас повністю? Але невдовзі магазини почали закриватися — якісь проблеми з документами. Віктор замкнувся, цілодобово сидів удома, нервував, як звір у клітці. Я не розуміла: з нашими заощадженнями ми могли б жити без турбот роками! А потім він поїхав “у справах” і забув телефон. Той дзвонив без зупинки, і я, побачивши чоловіче ім’я на екрані, вирішила відповісти — сказати, що він передзвонить. Але в слухавці роздався жіночий голос:
— Коханий, коли повернешся? Ми вже зачекалися.
Світ завалився. Я затремтіла, спитала: “Хто ви? Що вас пов’язує з Віктором?” Вона спокійно відповіла:
— Нехай Віктор сам все пояснить. Він давно збирався.
Коли він повернувся, п’яний до нестями, я вже знала, що почую. Він розповів мені все: 15 років він жив на дві родини. Сказав, що це моя вина — я стала більше думати про своє здоров’я, менше приділяти йому уваги. Хотів “розважитися” з тією продавчинею, але вона завагітніла. Після народження сина він заплутався, не знав, кого обрати, і вирішив не обирати взагалі — жив подвійним життям. Виявилося, він таємно відкрив ще один магазин, і всі гроші звідти йшли на ту сім’ю. На мій біль йому було байдуже.
Тепер він стоїть переді мною на колінах, клянеться в любові, обіцяє порвати з нею. Але сина кинути не хоче — каже, що не може зрадити дитину. А я так жити не можу. Кожен його погляд, кожне слово тепер будуть для мене отрутою. Я підозрюватиму його в кожному кроці, в кожному подиху. Ця рана занадто глибока, щоб її залікувати. Я бачу лише один вихід — розлучення. Він зруйнував все, що ми будували, і я не вірю, що це можна склеїти.
Віктор благає дати йому шанс, але як я можу? Як жити з людиною, яка 15 років брехала мені в очі? Я дивлюся на нього і бачу чужого. А що думаєте ви? Чи є хоч примарна надія врятувати наш шлюб? Чи я права, і мені пора звільнитися з цього аду, поки він не затягнув мене на дно остаточно? Я стою на роздоріжжі, і мені страшно. Допоможіть порадою.
