Марія видавала заміж свою доньку. Гостей зібралося небагато — ледь тридцять п’ять, майже всі родичі та друзі молодого.
Її донька, Оксана, була прекрасною, як і кожна наречена. Для Марії її раннє заміжжя у вісімнадцять років стало несподіванкою. Вона, як і кожна мати слухняної дівчинки, сподівалася, що Оксана спершу закінчить університет, а потім уже… Але сталося так, як сталося. Наречена була на другому курсі, а її жених Дмитро — на останньому. Вони вирішили одружитися, і точка. Дмитро вважав життя без шлюбу дитячим — його кохана гідна бути дружиною одразу й назавжди!
Колишній чоловік Марії, батько Оксани, на весіллі не з’явився, хоча й запрошення отримав. Та все ж подарував доньці певну суму — дякувати й за це. П’ять років минуло, як він піш із сім’ї, до спілкування з донькою не прагнув, обмежувався лише аліментами через бухгалтерію.
Свято було в розпалі. Усе йшло чудово, тамада знав свою справу. Марію турбував один із гостей — мабуть, далекий родич нареченого. Він не зводив із неї очей. Куди б вона не пішла у залі, його погляд слідкував за нею. Він буквально «свердлів» її. Вона навіть розлютилась — як сміє цей хлопець так дивитися на неї?
Заграла музика вальсу — рідкісний танець на сучасних весіллях, адже тепер його мало хто вміє.
Марія любила вальс, тому з радістю пішла танцювати з тим самим юнаком, на якого ще п’ять хвилин тому сердилася. Він танцював божественно. Вони стали найгарнішою парою в центрі зали. Марія й так виглядала чудово, але сьогодні вона здавалася сестрою, а не матір’ю нареченої. Вишукана сукня смарагдового кольору облягала її струнку фігуру, недбало-модна зачіска, блиск у очах — вона була неперевершеною.
— Де ти так навчився танцювати? — запитала вона його, коли після танцю він провожав її.
— Багато років займався бальними танцями. У мене вправлене око — я зразу зрозумів, що тут ніхто не танцює краще за вас, — посміхнувся він.
Решту вечора Юрій — так його звали, як вони познайомилися, — танцював лише з Марією. Він не відходив від неї, щоб не запізнитися на наступний танець. У Марії трохи запаморочилося в голові від випитого шампанського й відчуття легкості, наче вона знову стала молодою.
— Що ж, хай собі молодий — хоч натанцююся, коли ще випаде нагода? — думала вона.
Після весілля Оксана переїхала до чоловіка — поки що знімали квартиру. У Марії закінчився тижневий відпустка, і вона вийшла на роботу. Як же вона здивувалася, коли після закінчення робочого дня біля будівлі соцзахисту, де вона працювала, побачила Юрія з букетом квітів!
— Навіщо ти тут, та ще й з квітами? Завтра колеги сміятимуться — запитають, у якому класі вчиться мій кавалер! — обурилася вона.
— Я вже працюю після університету. Мій робочий день закінчується на годину раніше, і мене охопило палке бажання побачити вас. Координати дізнався у вашої доньки. До речі, я не так вже й молодо виглядаю — мені двадцять п’ять, — ображено відповів Юрій.
— А мені сорок, відчуваєш різницю? Чесно попереджаю — не йди за мною! Не витрачай свій час! Озирнись — скільки навколо молодих дівчат! — рішуче сказала Марія й пішла до автобусної зупинки.
— Вам сорок? Не може бути! Навіть якщо й так — що страшного? Я кохатиму вас у будь-якому віці, і ніхто мені не завадить, навіть ви самі! Я повірив у любов з першого погляду. Побачив вас на весіллі — і пропав! — поспішно говорив Юрій, йдучи за нею.
Він почав зустрічати її щодня, їхав у автобусі до її дому, а потім повертався назад. Він нічого не вимагав, був чемним і уважним.
Що приховувати? Марії подобалася його увага, але вона розуміла — різниця у віці завелика. Вона не хотіла зіпсувати йому життя — він повинен знайти молоду дівчину.
Як би вона не намагалася його відштовхнути, одного разу їхні стосунки розвинулися. І Юрій виявився чутливою, порядЮрій довів їй, що справжнє кохання не знає ні віку, ні кордонів, і вони разом пішли по життю, тримаючись за руки.
