Коли бабуся дізналася, що онук хоче вигнати її з квартири, вона продала її без вагань.
Навіщо брати іпотеку, якщо можна дочекатися, поки бабуся помре, і отримати її житло? Саме так міркував двоюрідний брат мого чоловіка, Дмитро. У нього дружина Оксана та троє дітей, і вся їхня родина живе в очікуванні спадщини. Вони не хочуть зв’язуватися з кредитами, мріючи про день, коли бабусина квартира стане їхньою. Поки вони ютяться у двушці матері Оксани в Одесі, на березі Чорного моря, і, здається, ця ситуація їх дуже гнітить. Дмитро та Оксана все частіше шепочуться про те, як би «вирішити питання» з бабусею.
А бабуся, Ганна Михайлівна, — справжня перлина. У свої сімдесят п’ять вона сповнена енергії, живе яскраво й не скаржиться на здоров’я. Її будинок у центрі Одеси завжди відкритий для друзів, вона освоїла смартфон, ходить на виставки, відвідує театри, а іноді навіть дозволяє собі легкий флірт на танцях для пенсіонерів. Вона ніби сяє, і її життя — приклад того, як можна насолоджуватися кожним днем. Але для Дмитра й Оксани це не привід для гордості, а причина для роздратування. Вони втомилися чекати.
І ось їхня терплячість урвалася. Вони вирішили, що Ганна Михайлівна має переписати квартиру на Дмитра, а сама переїхати до будинку для літніх людей. Вони навіть не приховували своїх намірів, стверджуючи, що «бабусі там буде краще». Але Ганна Михайлівна не з тих, хто здається. Вона рішуче відмовилася, і це розпалило справжню бурю. Дмитро лютився, кричав, що вона «егоїстка» і «повинна думати про онуків». Оксана підливала олії в вогонь, натякаючи, що бабуся «занадто забарилася».
Ми з чоловіком, дізнавшись про це, були в шоці. Ганна Михайлівна завжди мріяла про події до Італії — побачити Колізей, відчути аромат кави на вулицях Риму. Ми запропонували їй переїхати до нас, здати її квартиру в оренду й копіти на мрію. Вона погодилася, і незабаром її простора трикімнатна квартира в центрі почала приносити дохід. Дмитро й Оксана, дізнавшись про це, влаштували грандіозний скандал. Вони вважали, що квартира за правом їхня, і вимагали, щоб бабуся пустила їх туди жити. Вони навіть звинуватили мого чоловіка, Олега, у тому, що він «вплинув» на бабусю заради спадщини. Дмитро дійшов до того, що вимагав віддати йому гроші з оренди, називаючи їх «своєю законною часткою». Ми відповіли, що цього не буде, і крапка.
Оксана почала навідуватися до нас майже щодня. То сама, то з дітьми, то з якимись дивними подарунками. Вона розпитувала, як справи у бабусі, але ми бачили її справжній мотив — вони з Дмитром все щили сподівалися, що Ганна Михайлівна скоро «піде» і залишить їм спадщину. Їхня жадібність і безсоромність вражали.
Тим часом Ганна Михайлівна накопичила достатньо грошей і вирушила до Італії. Повернулася вона сяюча, з валізою історій і фотографій. Ми запропонували їй не зупинятися: продати квартиру й продовжити подорожі, а на старість жити з нами в теплі й затишку. Вона задумалася й вирішилася. Її велика квартира пішла за гарну ціну, а на виручені кошти вона придбала маленьку затишну студію на околиці Одеси. Решту вона вклала в нові пригоди.
Ганна Михайлівна об’їздила Іспанію, Німеччину та Швецію. У Швеції, на екскурсії по Стокгольму, вона познайомилася з чоловіком на ім’я Юхан. Їхній роман був ніби з кіно: у сімдесят п’ять років вона вийшла за нього заміж! Ми з Олегом прилетіли на весілля до Швеції, і це було неймовірно — бачити, як вона сяє у білій сукні, оточена квітами й посмішками. Ганна Михайлівна заслужила це щастя. Вона все життя працювала, виховувала дітей, допомагала онукам, а тепер нарешті живе для себе.
Дмитро, почувши про продаж квартири, прийшов у лють. Він вимагав, щоб бабуся віддала йому студію, стверджуючи, що «їй і так вистачить». Як він збирався помістити туди п’ятьох — загадка. Але нас це вже не хвилює. Ми щасливі, що Ганна Михайлівна знайшла своє місце під сонцем. А Дмитро й Оксана… Їхня історія — нагадування, що близькі іноді показують своє справжнє обличчя, коли йдеться про гроші.
