«Я плачу через те, що мій син викреслив мене зі свого життя»: невістка зруйнувала мою сім’ю
Дівчата, мені боляче навіть писати ці рядки, але я більше не можу тримати це в собі. Мій син — єдиний, кого я виносила, виростила, виховала — тепер робить вигляд, ніби мене немає. І все це почалося після того, як у його житті з’явилася вона — його дружина, моя невістка. Я досі не розумію, у чому моя провина. Де я помилилася? Чому рідна людина може так холодно відвернутися від матері?
Я сама виростила сина. Чоловіки в моєму житті були, але всі не ті: хтось користувався моєю добротою, хтось просто зникав. Може, це моя вдача, а може, я просто дуже хотіла любові та приймала за неї те, що нею не було. У 90-х я працювала на кількох роботах, економила на собі, аби в сина було все. Ішла по життю, не зважаючи на втому, не жаліючи рук, не досипаючи ночей.
Потім з’явився чоловік, який став для нас порятунком. Одружений, так. Але він допомагав. Найголовніше — влаштував мого сина на роботу в нафтову компанію. Підтримував нас і морально, і матеріально, коли більше нікому було. Завдяки йому син став нафтовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, влаштувався. Я завжди вірила в нього, навіть коли він мріяв про власний бізнес, а не про заводську зарплату. Я давала гроші, навіть якщо сама сиділа на хлібі та воді.
Потім він привів додів дівчину. Гарна, але нерозумна, як мені тоді здалося. Завагітніла швидко. Я раділа — у мене буде онука! Допомогла зі весіллям. Мій знайомий дав їм гроші на обручки, і тоді вперше я відчула тривогу. Вона вибрала перстень дорожчий за всю суму, ні з ким не порадившись. Я несміливо зауважила, що гроші-то на двох, і може, варто обрати простіші, але однакові. Вона подивилася на мене з ненавистю. З того дня я стала для неї ворогом номер один.
Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм авто, щоб син міг підробляти після змін. А потім все пішло шкереберть. Машину продали, грошей стало менше. Пішли докори від її батьків: «Що за чоловік, який не може утримувати сім’ю?» — і незабаром розлучення. Син запив. Прав забрали. Я витягувала його з того дна. Допомагала. З’явився бізнес. Отримавши гроші — вона повернулася. І він дозволив. А мене почав уникати.
Бізнес записаний на мене — через борги у приставів. Він платить, але по трохи. Почав грати в азартні ігри, сподіваючись виграти та повернути все: дружину, сім’ю, стабільність. Я знову дала йому гроші — на працівників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все буде добре. Я вірила. А потім він почав вимагати більше — звільнитися, щоб бути йому корисною. Я кинула роботу, віддала себе цілком, а тепер просто сиджу й чекаю, коли про мене згадають. Часто — не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити — немає на що. Запрошують мене лише тоді, коли їм щось від мене потрібно.
Він подарував мені авто — гарне, сучасне. Тільки ось заправити чи застрахувати його я не можу: грошей не дає. Іноді забирає його, потім повертає — зламане. Коли треба було терміново їхати — машина не завелася. А ще я виплачувала кредит за його попереднє авто — оформила на себе. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо я — мати.
Я віддала їм частину своєї квартири. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Раз прийшла до нього на роботу — він накричав. Сказав, що я його ганьблю. За що? Я ж не п’ю, я писала в літературні журнали, була в Спілці письменників, читала книги, працила все життя. Я не якась асоціальна бабуся з під’їзду.
Іноді я просто благаю пробачення — за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Пробач, якщо щось не так». А тепер — мене заблокували. Не подзвонити. Не написати. Я залишилася в тиші, і мені здається, що я зійду з розуму від цієї порожнечі. Я сижу біля вікна, дивлюсь, як проходять чужі діти, і думаю: у чому я провинилася? За що мій син — моє все — вирішив, що я більше не потрібна?
Я плачу від болю, який не можу ні виговорити, ні пережити. Плачу через те, що той, хто мав бути моєю опорою, став найдальшою людиною на світі. І все, що мені залишилося — спогади та надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли весь світ був проти мене. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати — просто любить.
