«Мамо, залишся з нами»: як візит тещі перевернув життя
Раїса Степанівна приїхала у гості до доньки та зятя.
— Бабуня приїхала! — радісно скрикнув п’ятирічний внук Іванко, щойно вона переступила поріг.
У передпокої одразу з’явилися донька та зять. Посиділи за столом, поговорили, усміхалися, ніби все гаразд. Ближче до вечора Раїса Степанівна пішла у кімнату, яку їй виділила донька, щоб трохи відпочити. За кілька годин, відчувши спрагу, вона вийшла на кухню.
Підійшовши до дверей, Раїса раптом почула голос зятя. Він тихо, але різко розмовляв з хлопчиком, і почуте приголомшило її.
Раїса ніколи не лізла у чужу сім’ю. Не нав’язувала своєї думки, не критикувала. Лише якщо питали — тоді казала як є. Але останнім часом її ніхто ні про що не питав. І ось, слухаючи, як її внукові забороняють торт, перейменовують у Тараса та читають нотації, вона раптом зрозуміла: мовчати більше не можна.
Раїса Степанівна — гарна, доглянута жінка. Все життя сама тягнула доньку. Після розлучення з чоловіком більше нікого не підпускала. Виховала Олену сама, були як подруги. Все розповідала, радилася. Олена виросла, поїхала вчитися до обласного центру. Після навчання вирішила залишитися. Тоді мати продала дачу, авто, віддала всі заощадження — і купила їй двокімнатну на околиці. Хай не центр, але з гарним ремонтом.
Донька була на сьомому небі. Незабаром привезла знайомитися хлопця — Дмитра. Ніби ввічливий, доглянутий. Але Раїса одразу відчула підступ. Занадто пронизливий погляд. Занадто контролюючий. І не помилилася.
Дмитро виявився ревнивим, жадібним і деспотичним. Він наполіг, щоб Олена йшла під вінець у сукні його сестри — «майже новій». Весілля провели у його батьків у дворі. Домашня їжа, намети, самогон. Медовий місяць — там же, на горищі. Подарунок від Раїси — гроші. Просив прямо: «Краще готівкою».
Раїса лише похитала головою. Хотіла б прокоментувати, але стрималася. Молоді — їм жити.
Народився онук. Назвали Іванком — на честь діда. Але Дмитро заявив, що називатиме його Тарасом, так йому більше подобається. Раїсу це вразило. Вона запропонувала залишитися допомогти з дитиною — Дмитро навіть не приховував дратування.
— Не треба, мамо. Ми самі впораємося. Погостювали — і додому, — з посмішкою говорив він, а Олена знову кивала, ніби під гіпнозом.
Минали роки. За п’ять років Раїса бачила онука десяток разів. Душа боліла, але вона не хотіла нав’язуватися.
І ось треба було їхати до міста — на обстеження. Раїса вирішила зупинитися у доньки, хоч і не хотілося. Візит пройшов неймовірно холодно. Дмитро не сказав ніскілки, але дивився з осуду. Онук ходив у поношеному, їв лише каші та овочі.
— Чому Іванко не їсть м’яса? — здивувалася Раїса.
— Дмитро каже, що дітям це шкідливо. Натуральна їжа — каші, горіхи, салати, — тихо відповіла донька.
Раїса жахнулася. Усім онукові заборонено. Навіть дитячий садок — і той не відвідує. А на питання про новий одяг отримала суху відповідь:
— Дмитро каже, витрачати гроші на дітей — дурниця. Все можна взяти безкоштовно. А гроші нехай лежать.
На третій день Дмитро прямо сказав:
— До кімнат не заходьте, нашу їжу не беріть. І за проживання заплатите.
Раїса оніміла. Лише Дмитро пішов, як вона обернулася до доньки.
— Олено, ти серйозно? Мені сидіти на балконі, спати на розкладанці і ще платити за це? Я все сама приношу! У вас у холодильнику — зелень та каша, а дитина у старому! За що я ще маю платити?
Олена пробурмотіла, що Дмитро просто жартує. Але крапку поставив випадок, коли Раїса пригостила онука тРаїса міцно обійняла доньку та внука, усміхнувшись крізь сльози: “Тепер у нас все буде добре”.
