Він просто хотів усиновити сина колишньої дружини. А виявилось — це його рідна дитина…
Коли Марійка пішла від Сергія, йому здавалося, що серце назавжди вирвалося з грудей. Шість років разом, із них чотири — під одним дахом. Він любив її так, як тільки може любити людина — віддано, аж до болю. Але вона обрала іншого. Заможнішого. Він обіцяв їй нову квартиру в Києві, безтурботне життя, свободу від копійчаної економії. А Сергій залишився сам. Розбитий, пустий.
Він з головою поринув у роботу. Додому заїжджав лише, щоб годувати кота Барсика. Друзі забулися, хобі — і тим більше. Зате за кілька років він став керівником відділу, а потім відкрив власну справу. Тільки тоді біль почав відпускати. З’явився час на життя, на людей. На самого себе.
А потім одного разу він почув жахливу звістку: Марійка загинула. Її бив чоловік, той самий «заможний», і під час однієї з сварень вона впала — невдало, фатально. Залишився маленький син, якого збиралися віддати в дитбудинок. Сергій не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, втупившись у стіну, і плакав. Крихітний, беззахисний, знищений. Наче в ньому вмер увесь світ. Сергій не міг дивитися байдуже. Він почав навідувати його кожного дня — привозив іграшки, солодощі, сидів поряд. Хлопчик звикав повільно, але тягнувся до нього. І тоді Сергій вирішив: він усиновить його. Адже він все ще любив Марійку. Як можна залишити її сина самого у цьому світі?
За кілька тижнів хлопчик переїхав до нього. А за рік Сергій вже не міг уявити свого життя без нього. Це був його син по душі — веселий, кмітливий, добрий. Вони гуляли, подорожували по Карпатах, каталися на атракціонах. І раптом на дні народження друга той сказав:
— Послухай, ти впевнений, що він тобі не рідний? Він ж страшно на тебе схожий…
Сергій усміхнувся:
— Ні, Марійка сказала б.
— А якщо й сама не знала?
Ця думка не давала йому спокою. Він зробив ДНК-тест. І результат виявився позитивним. Це був його син. Його рідна кров.
Сергій не знав, що відчувати: радість, біль, провину. Він не знав, що в нього є дитина. А Марійка… Можливо, і сама не знала. А може, просто мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик з перших днів здавався таким близьким. Чому тягнувся саме до нього. Він не просто врятував чужу дитину від одиночества. Він повернув додому свого власного сина. І хоч минуле не повернути, тепер у нього є шанс все виправити — заради сина, заради пам’яті про Марійку, заради себе самого…
