Коли Маріана пішла від Тараса, йому здавалося, що серце покинуло його назавжди. Шість років разом, з них чотири — у шлюбі. Він любив її так щиро, як тільки міг — віддано, до болю в душі. Але вона обрала іншого. Заможнішого. Він обіцяв їй нову квартиру, безтурботне життя і свободу від постійної ощадливості. А Тарас лишився сам. Зруйнований, пригнічений.
Він занурився у роботу. Повертався додому лише, щоб годувати кота. Друзі залишилися позаду, хобі — тим більше. Зате через пару років він став керівником відділу, а потім відкрив власну справу. І лише тоді біль почав відпускати. З’явився час на життя, на людей. На самого себе.
А потім одного дня він почув жахливу звістку: Маріана загинула. Її бив чоловік, той самий «заможний», і під час однієї з сварень вона впала — невдало, фатально. Залишився маленький син, якого збиралися віддати до дитбудинку. Тарас не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, затулившись у кут, і плакав. Маленький, беззахисний, зламаний. Наче весь його світ розсипався. Тарас не міг дивитися на це спокійно. Він почав навідуватися кожного дня — приносив іграшки, солодощі, просто сидів поруч. Хлопчик звикав повільно, але тягнувся до нього. І тоді Тарас вирішив: він усиновить його. Адже він досі любив Маріану. Як можна залишити її сина в цьому світі самотнім?
За кілька тижнів хлопчик переїхав до нього. А за рік Тарас уже не уявляв свого життя без нього. Це був його син по духу — життєрадісний, кмітливий, добрий. Вони гуляли, подорожували, каталися на атракціонах. І раптом, на дні народження друга, той сказав:
— Слухай, ти певний, що він тобі не рідний? Він дуже схожий на тебе…
Тарас усміхнувся:
— Ні, Маріана б сказала.
— А якщо й сама не знала?
Ця думка не давала йому спокою. Він зробив тест ДНК. І результат — позитивний. Це був його син. Його рідний, кровний син.
Тарас не знав, що відчувати: радість, біль, провину. Він не знав, що в нього є дитина. А Маріана… Можливо, і сама не здогадувалася. А може, просто мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик з перших днів здавався йому таким близьким. Чому прагнув саме до нього. Він не просто врятував чужу дитину від самотності. Він повернув додому свого власного сина. І хоч минуле не повернути, тепер у нього є шанс усе виправити — заради сина, заради пам’яті про Маріану, заради себе.
