Шість років ми з Ігорем відкладали на своє помешкання, відмовляючи собі в усьому. І ось, нарешті, у нас з’явилася власна двокімнатна квартира — затишна, світла, хоч і з простим ремонтом. Це мало стати початком нової сторінки — сімейної, щасливої. Оксана чекала дитину, пологи ось-ось, лишилося кілька днів. Все було готово: речі зібрані, куточок малюка облаштований, лише останнє прибирання відділяло нас від батьківства.
Оксана від самого початку мріяла про свій простір без контролю батьків і, особливо, без втручання свекрухи. З Галиною Степанівною стосунки завжди були… напруженими. Жінка обожнювала вказувати, як правильно жити, дихати, мити посуд. І колись Оксана не витримала і прямо сказала їй, що не потребує постійних порад. Свекруха образилася і зникла з їхнього життя. На час.
Коли Ігор відвіз Оксану до пологового, він і подумати не міг, який сюрприз його чекає. Наступного ж дня після госпіталізації дружини йому подзвонила мати і повідомила, що заїжджає в гості. Він не встиг нічого заперечити. Галина Степанівна з’явилася на всі сто, з важливим виглядом оглянула квартиру: передпокій — «нічого собі», штори — «жах», кухня — «глянцевий жах, тепер щодня натирати!». Вона влаштувала ревізію в холодильнику, по дорозі образивши магазинні вареники та запланувавши борщ на завтра. Ігор намагався віджартуватися, звести розмову на інше, але марно. Мати переодягнулася у спортивний костюм і з виглядом командира пішла оглядати решту кімнат.
Ввечері він хотів відвезти її додому. Але почув: «Я залишуся на ніч. Тобі одному не можна, раптом Оксану завтра привезуть». І залишилася. На одну ніч. На другу. На третю…
Поки він був на роботі, вона перекладала речі, сортувала одяг, вирішувала, де повинен стояти пелюшковий столик і що треба докупити. Ігор уже почав з’їжджати з глузду від її «допомоги», але боявся розчарувати. І тоді свекруха оголосила: вона залишається на пару місяців, щоб допомагати з дитиною. Адже самі вони не впораються.
Коли Оксану виписали, зустріли її всі разом — батьки, Ігор і, звичайно ж, Галина Степанівна, вся сяюча. Оксана одразу зрозуміла, що в домі щось не так. Штори інші, меблі переставлені, усе пахне чужим. Батьки поїхали додому. А свекруха — ні. На німе запитання дружини Ігор пробурмотів: «Мама поживе трохи. Допомагатиме…»
Оксана була виснажена після пологів, але іншого виходу не бачила. І вже ввечері почалося пекло: «Ти неправильно тримаєш дитину», «Ти не так пеленаєш», «Він плаче, бо ти не вмієш його колихати». ОксаОксана глибоко зітхнула, міцніше притиснула до себе малюка і рішуче сказала: “Дякую, але тепер ми самі з цим впораємось”.
