Жовтневий вечір: як родичаність розвіяла матерін сподівання
У невеличкому містечку під Житомиром Олена готувалася до важливої події — знайомства з родиною нареченої її сина, Дмитра. Вона уявляла теплий вечір, повний щирих розмов, смачної їжі та добрих посмішок. Дмитро запевняв, що батьки його дівчини, Марійки, звичайні добрі люди, і Олена сподівалася, що ця зустріч стане початком міцної родинної зв’язки. Та натомість її чекало розчарування, яке перевернуло всі сподівання і змусило задуматися: чи варто її сину пов’язувати життя з цією родиною?
Дорога до будинку майбутніх родичів зайняла кілька годин, і Олена з Дмитром прибули вже в сутінках. Погода була похмурою, але настрій Олени залишався світлим. Вона вдягла кращу сукню, взяла з собою домашній пасок, щоб показати повагу, і очікувала теплого прийому. Та від порогу її надії почали розвіюватися. Мати Марійки, Надія Іванівна, ледь глянула на гостей і сухо кинула: «Заходьте в кімнату, посидите». Олена збентежилася, але пішла за сином, думаючи, що це лише незручний початок.
Кімната виявилася тісною, з потертим меблями та холодним повітрям. Олена здригнулася — у будинку було прохолодно, ніби його взагалі не опалювали. Надія Іванівна зникла на кухні, а батько Марійки, Василь Петрович, буркнув щось про справи та пішов у двір. Дмитро намагався розрядити атмосферу, але Олена відчувала себе чужою. Вона чекала, що їх запросять до столу, але час минав, а нічого не відбувалося. Марійка, соромливо посміхаючись, запропонувала чай, але навіть він виявився холодним і без смаку, поданим у пошматованих чашках. Олена намагалася підтримувати бесіду, але відповіді були короткими, а погляди родичів — байдужими.
Минула година, потім ще одна. Голод дався взнаки, і Олена почала втрачати терпіння. Вона прошепотіла Дмитрові: «Коли ж нас годуватимуть? Ми ж гості!» Син лише знизав плечима, звиклий до дивацтв родини нареченої. Нарешті Надія Іванівна з’явилася з тарілками. Олена очікувала щедрого частування, як це прийнято в її домі, але її шокувало. На столі стояла миска з рідкою юшкою, де плавали три картоплини, та тарілка з котлетами, що пахли запаслим олією. До них подали черствий хліб і квашену капусту, від якої віяло кислуватим духом. «Їжте, не соромтеся», — кинула мати нареченої і знову пішла.
Олена дивилася на цю їжу і відчувала, як у грудях палає образа. Це було не застілля, а знущання. Вона змусила себе ковтнути ложку юшки, але смак був огидним. Дмитро їв мовчки, ніби не помічаючи, а Марійка перебирала виделкою в тарілці, уникаючи Олениного погляду. Василь Петрович повернувся, але лише буркнув щось про справи й знову зник. Олена намагалася завести розмову, але родичі відповідали неохоче, наче гості їм у тягар. Її пасок, який вона з любов’ю пекла, так і залишився неторканим у кутку столу.
Коли подали чай — знову холодний, з присмаком старої заварки, — Олена не витримала. «Чому так бідно? — тихо спитала вона Дмитра. — Ми ж приїхали знайомитися, а нас ніби терплять». Син занервував, прошепотівши, що у Марійки вдома завжди так. Але для Олени це було не просто «так». Вона згадувала, як у її родині гостей зустрічали з теплотою, як стіл ломився від угощень. А тут? Жалюгідний суп, черствий хліб, холодні погляди. Це був не прийом, а приниження.
Дорога додому була сповнена тяжких думок. Олена дивилася на сина, який мовчав, і відчувала, як серце стискається від тривоги. Вона уявляла, як Дмитро пов’яже життя з цією родиною, де панує байдужість та скупердяйство. «Невже він все життя сидітиме на таких мізерних харчах? — думала вона. — У такій родині, де гостей не поважають, а родинні зв’язки нічого не значать?» Олена розуміла, що любить Марійку за її доброту, але цей вечір показав: дівчина виросла в холодному домі, і це може отруїти їхнє майбутнє.
Вдома Олена не спала цілу ніч. Вона розривалася між бажанням захистити сина та страхом зачепити його вибір. Як сказати Дмитрові, що ця родина — не те оточення, яке вона б хотіла для нього? Вона боялася, що її слова розіб’ють йому серце, але мовчати було ще гірше. Олена пообіцяла собі поговорити з сином, але як знайти потрібні слова? Чи зрозуміє він її побоювання, чи любов засліпить його? І що чекає на їх родину, якщо цей шлюб все ж станеться?
