Мені 38 років, я не одружена, у мене немає дітей — і, знаєте, я почуваюся абсолютно щасливою. У мене немає жодної з тих проблем, про які люблять говорити люди, дізнавшись про мій статус. Я живу в обласному центрі, у мене гарна робота, власна квартира й авто — усе це я здобула сама, без чиєїсь допомоги. Більше того, я підтримую батьків, які живуть у селі. І найкумедніше — ніхто не вірить, що мені більше 28. Мабуть, тому що я виглядаю молодшою та живу з легкістю в серці.
Мене звати Соломія, і я завжди знала, чого хочу від життя. Після школи вступила до університету, вивчала маркетинг, а потім почала будувати кар’єру. Зараз я — керівниця відділу у великій компанії. Робота цікава, дозволяє подорожувати, спілкуватися з людьми, постійно вчитися новому. Зарплати вистачає не лише на життя, а й на заощадження. Я люблю свою справу, і, мабуть, це одна з причин мого постійного гарного настрою.
Квартиру я придбала п’ять років тому — сучасну, з великими вікнами, у центрі міста. Обставила все на свій смак: багато світла, затишні меблі, кілька картин, привезених із подорожей. Авто — моя гордість. Не розкішне, але надійне, зручне — ідеально підходить для їзди містом та до батьків у село. Там я часто проводжу вихідні, коли хочеться відпочити від міської метушні. Допомагаю мамі та татові по господарству, привожу продукти, іноли роблю дрібний ремонт у хаті. Їм приємно, що я приїжджаю, а мені — що можу зробити їхнє життя хоч трохи кращим.
Багато хто запитує, чому я не одружена й без дітей. Для деяких це здається дивним, особливо в моєму віці. Але я не відчуваю, що мені чогось бракує. Я відкрита до стосунків, але не поспішаю. Якщо зустріну людину, з якою захочу розділити життя — чудово. Якщо ні — я не засмучуся. У мене є друзі, ми разом ходимо в кіно, на концерти, влаштовуємо вечірки. Є захоплення: я займаюся йогою, малюю аквареллю, іноді беру уроки танців. Моє життя настільки насичене, що нудьгувати просто немає часу.
Іноді люди думають, що я щось приховую, що в мене є таємні нещастя. Але це не так. Я просто живу так, як мені подобається. Не хочу підлаштовуватися під чужі очікування чи виходити заміж лише тому, що «так треба». Мої батьки спочатку хвилювалися, особливо мама. Вона мріяла про онуків, але з часом зрозуміла, що я щаслива по-своєму. Тепер вона жартує: «Соломійко, ти в нас як зірка екрану — вічно молода й вільна».
Іноді я чую докори від знайомих: мовляв, у твоєму віці вже пізно думати про сім’ю та дітей. Але я не вірю в це «пізно». Життя — це не розклад, де все має йти за графіком. Я бачила жінок, які народжували після 40 — і були чудовими матерями. Якщо я колись захочу дитину — подумаю про це. А поки що мені добре так, як є. Я насолоджуюся свободою, можливістю подорожувати, коли заманеться, проводити вихідні так, як хочеться саме мені.
Моя молодість зовні — це, мабуть, поєднання генетики й способу життя. Я дбаю про себе: займаюся спортом, правильно харчуюся, люблю доглядати за шкірою. Але головне — внутрішній стан. Я не дозволяю стЯкщо доля подарує мені кохання чи материнство — чудово, а якщо ні — я все одно буду йти вперед з усміхненим серцем.
