Довелося змінити замки, щоб свекруха перестала порядкувати в нашій хаті.
З моїм чоловіком ми офіційно одружені вже рік. І весь цей час його мати наче не може змиритися з тим, що син обрав не за її сценарієм. Вона, бачте, мріяла віддати його за дочку якогось бізнесмена, аби він не лише сам купався у розкошах, а й тягнув її за собою до цього солодкого світу достатку. Звідки в неї такі амбіції — загадка. Насправді у нас з чоловіком звичайні доходи: спочатку затягнули пояси, взяли іпотеку, зараз жиємо в моїй однокімнатній хаті, а нову здаємо. Найближчі плани — купівля авто. Все, як у більшості молодих родин. Без надмірностей, але й не в останніх силах.
Але свекруха наполегливо не хоче миритися з реальністю й досі будує свої мрії. Вона не полишає спроб зруйнувати наш шлюб. Її методи вражають: знаходила на чоловікових сорочках сліди губної помади, від одягу йшов явний аромат жіночих духів, а в моїй сумці раптом знаходилися презервативи. Звісно, це викликало сварки, недовіру, розбірки. На щастя, кожен раз все зʼясовувалося, але осад лишався.
Нещодавно чоловікові запропонували на кілька місяців поїхати на роботу до сусіднього міста — відкривали новий напрямок, і керівництво доручило йому організувати старт. Це був шанс для карʼєрного зростання, і ми вирішили не відмовлятися. Чоловік поїхав, я лишилася сама й продовжила жити звичайним життям.
За кілька днів я почала помічати дивні речі: предмети не на своїх місцях, у шафі хтось явно рився. Спочатку подумала, що чоловік заїзджав і щось забрав, адже дорога недалека. Подзвонила йому — він подивувався і запевнив, що в місто не навідувався. За годину він передзвонив. Голос був похмурий, сказав, що, скоріше за все, це була його мати. Колись, перед нашою спільною поїздкою, він дав їй ключі «на всяк випадок» — і забув забрати назад.
Наступного дня я відпросилася з роботи і першим ділом викликала майстра для заміни замків. Чоловікові пригрозила, що якщо він ще раз посміє комусь віддати ключі — житиме на сходовому майданчику. Ввечері усе в хаті було на своїх місцях. Значить, справді, це була свекруха. Я вирішила перевірити шафи й знайшла… крихітну відеокамеру, заховану на верхній полиці.
Я негайно подзвонила чоловікові. Він спочатку замовк, а потім почав сміятися — мабуть, був у шоці. Я ретельно обшукала хату, сподіваючись знайти ще щось, але, на щастя, більше нічого не знайшла. Скандалити не стала — чоловік попросив зачекати його повернення, він сам із нею розбереться.
А наступного дня свекруха сама подзвонила. Мабуть, зрозуміла, що ключі більше не працюють, і хотіла потрапити до хати. Поцікавилася, чи вдома я, мовляв, хоче «на чай заскочити». Я відповіла, що мене нема, але попити чаю колись обовʼязково вийде. За півгодини чоловік подзвонив мені й повідомив, що мати встигла поскаржитися йому — ніби я десь гуляю, а хата порожня.
Нам це вже навіть смішно стало. Ми почали жартувати, гадаючи, скільки ще приводів вона вигадає, щоб залізти в нашу оселю. І справді — щодня вона дзвонила по кілька разів: то курʼєр їй ніби привіз посилку за нашою адресою, то вона забула у нас свої окуляри, то просто хотіла принести пиріжків.
Коли чоловік повернувся, вона майже одразу оголосила, що збирається до нас «у гості». Ми її чекали. Вона прийшла, вручила пакет із пиріжками, пішла «вмити руки», але спрямувала не до ванни, а до спальні. Ми, звичайно, одразу пішли за нею. І, звичайно ж, застали її, як вона рилась у шафі. Побачивши нас, вона розгубилася, почала щось незрозуміле лепетати. Чоловік мовчки дістав із кишені ту саму камеру й показав їй.
Тут і почалося. Вона почала кричати про мої нібито нескінченні «походи налево», стверджувала, що я обманюю сина, а він — сліпий і наївний. Навіть розіграла сцену зі сльозами й хапанням за серце. Наостанок грюкнула дверима й пішла з гідністю образившисьВона обіцяла повернутися, але ми вже знали — цього разу наш дім залишиться нашим.
