«Нічого, ще встигну знайти синові нормальну дівчину!» — оголосила свекруха. А я того дня зрозуміла: між нами ніколи не буде справжньої гармонії.
Коли Мар’яна виходила заміж за Олега, була впевнена: з його матір’ю колись знайдуть спільну мову. Так, жінка непроста. Любить покерувати. Але час лікує. До того ж з Олегом у них була щира любов, спільні мрії, вони разом працювали, шкрябали кожну копійку, підтримували один одного.
І ось, через три роки після весілля, вони нарешті купили квартиру. Свою. Не батьківську. Не орендовану. Навіть якщо в іпотеку, навіть без меблів — але свою. Мар’яна уявляла, як вони разом обиратимуть плитку у ванну, як Олег на вихідних складатиме кухню, як вечорами питимуть чай на своєму балконі. Мрії гріли, а ремонт вимочував до краплі. Тому дзвінки свекрухи перестали дратувати — їх просто не було. Ні дзвінків, ні візитів. Мар’яна думала: от і налагодилось. Може, прийняла. Перестала втручатися. Виявилось — помилялась.
Того дня Олег затримувася. Уже стемніло, а його все не було. Мар’яна почала хвилюватися. Врешті він відписав:
— Я зараз. Треба було забрати доньку маминої подруги — вона з дитиною. Мама попросила, незручно було відмовити.
Коли він увійшов у квартиру, Мар’яна вже кипіла.
— Вибач, але з якого моменту ти став таксистом? Чи тепер рятуєш усіх жінок за наказом мами?
Олег, втомлений, але спокійний, почав пояснювати. Мовляв, колись та жінка допомогла йому з документами в університеті. Недавно пішла від чоловіка, з дитиною. Нікому було забрати. Ну і мама попросила…
Мар’яна стиснула кулаки. Так, чуже горе — не пусте. Але не того ж вечора, коли обіцяв допомогти вибрати шпалери. Не того тижня, коли дружина сама тягне зустрічі з будівельниками і біганину по крамницях. Але промовчала. Повірила. Подумала: ну, раз буває.
Через кілька днів подзвонила Тетяна — подруга Мар’яни, яка працювала в одній установі зі свекрухою.
— Мар’яно, тільки нікому не кажи, — прошепотіла вона. — Але я випадково почула розмову. Твоя свекруха начальниці розповідала, як її подруга виховала чудову доньку. Розумна, красива, з дитиною, але дуже гідна. А головне — Олег з нею вже спілкується. Уявляєш?
Усе всередині Мар’яни стислося.
— І ще… — продовжила Тетяна. — Твоя свекруха сказала: «Нічого, ще встигну знайти синові нормальну дівчину». Так прямо й заявила. При начальниці!
У Мар’яни в голові ніби світло увімкнули. Раптом усе стало зрозумілим: чому саме ту жінку «нікому було зустріти», чому чоловік так швидко перетворився на «доброго самарянина» за наказом матері. Все — розраховано. Все — за планом.
Того вечора Олега знову не було вдома. Мар’яна подзвонила — він відповів тим самим, вже звичним тоном:
— Так, її знову відвіз… З дитиною важко…
Мар’яна мовчки поклала трубку. Сльози підступали, але вона вже знала: плакати марно. Її шлюб зараз — не двоє. Це троє. Вона, він — і його мати. А мати вирішила, що час «оновити» синову дружину на ту, що відповідає її критеріям: без минулого, без недоліків, зате «вдячна і слухняна».
Чому свекруха так легко маніпулює сином? Мар’яна думала про це щоночі. Напевно, тому що завжди вміла змусити його відчувати провину. Тому що з дитинства вбивала: «Я знаю, як краще». А він звик слухати. І слухає досі.
Мар’яна довго сиділа в тиші. В голові крутилося лише одне: «А де в усьому цьому — я? Де повага? Де межі? Де хоч крапля розуміння, що я — його дружина, а не тимчасова супутниця?»
Вона знала: попереду — серйозна розмова. А може, й не одна. І, можливо, їй доведеться прийняти рішення, від якого залежить все її подальше життя. Але одне вона зрозуміла точно — якщо не поставити крапку зараз, то три крапки стоятимуть все життя. І ставитиме їх не вона.
