Коли рідний батько з’явився через десять років: чи варто руйнувати те, що будувалося роками?
— Коли вони розписалися, Олеся ледве пересувалася — була на останньому місяці вагітності, — з тремтінням у голосі згадує Надія Миколаївна, мати дівчини. — Яка там весілля… Просто зайшли до ЗАГСу, підписали папери, а потім приїхали до мене — накрили стіл і тихо святкували. А вже через тиждень на світ з’явився наш Тарасик.
Коли запитують, чому донька так довго не виходила заміж, Надія Миколаївна зітхає. — Навпаки, все сталося стрімко. Олеся дізналася про вагітність, коли вже було три місяці. З батьком дитини жили разом, готувалися до весілля, будували плани. Але він злякався. Утік від відповідальності. Просто зник — забрав речі, заблокував Олесю скрізь і ніби крізь землю провалився.
Олеся була розбита. Вагітна, покинута, зі страхом перед майбутнім. І ось у цей важкий час з’явився Богдан. Вона відразу розказала йому правду — не приховала жодної деталі. Він вислухав, задумався… і залишився. Почав піклуватися про неї, супроводжував на огляди, готував їжу, втішав. А незабаром зробив пропозицію. Сказав: “Дитина має народитися у справжній родині”.
Я, признатися, спочатку не вірила. Боялася, що за добротою Богдана ховається щось. Навіть намагалася зібрати про нього інформацію, — з гіркотою зізнається мати. — Та даремно. Богдан виявився не лише гідним чоловіком, а й неймовірним батьком для Тараса.
Минуло десять років. Тарас — розумний, вихований хлопчик. Вчить уроки з Богданом, ходить з ним у кіно, на плавання, катається на роликах. Любов між ними справжня, щира. Тарас називає Богдана татом — бо він і є його батько. Мама Богдана, до речі, теж дуже любить онука. Забирає до себе на вихідні, дарує подарунки, пече його улюблені пироги.
Все було спокійно, доки одного разу Олеся не показала мені повідомлення: “Привіт. Я бачив фотографії нашого сина. Хочу з ним познайомитися. Він має право знати, хто його рідний батько”. Написав це той самий — біологічний батько, який десять років тому втік, кинувши вагітну дівчину.
— Уявляєте?! — обурюється Надія Миколаївна. — Він просто побачив фото в соцмережах і раптом “прокинувся”! Почав писати Олесі, вимагати зустрічей, казати, що має повне право на дитину. А потім і зовсім виклав у себе фото Тараса із написом: “Мій син”. Та який ти батько, якщо за десять років жодного разу не згадав про нього?!
Олеся завжди відкрито публікувала фото сина — зі свят, з моря, з прогулянок. Вона пишалася ним. Але вона й уявити не могла, що одного разу це стане приводом для привида з минулого вритися у їхнє життя.
— Я відразу сказала: не варто йому навіть відповідати! — розповідає Надія Миколаївна. — Не батько він! А Олеся вагається. Каже: “Це його біологічний батько, може, Тарас має право його знати?..”
Богдан, звичайно, був проти. Він виховував Тараса з народження. Він — батько, який не втік, коли було важко. Він не просто дав любов, а виростив сина. І тепер має стояти осторонь, поки якийсь чужий чоловік вирішить знову втрутитися?
Коли про це дізналася мама Богдана, вона подзвонила мені. Попросила вплинути на Олесю. Каже: “Ти ж розумієш, що це може зруйнувати все — сім’ю, довіру, навіть душу дитини. Тарас вірить, що Богдан — його тато. Навіщо все псувати? Заради чого?”
Я теперЯ тепер теж сумніваюся, чи варто ризикувати тим щастям, яке вони так довго будували.
