**Щоденник**
Життя в нашому невеличкому містечку під Тернополем перетворилося на кошмар з того дня, як моя невістка, Марічка, завагітніла. До цього наші стосунки не були теплими, але я терпіла її грубість, сподіваючись на мир у родині. Тепер вона переступила всі межі: кричить на нас із чоловіком, ображає, а наш син, Тарас, мовчить, пояснюючи це її «становищем». Її хамство роз’їдає душу, але більше за все ранить бездіяльність сина.
Ми з чоловіком, Василем, одразу зрозуміли, що Марічка — не золото. Груба, невихована, вона з перших днів дивилася на нас зверхньо. Але раніше вона щось собі уявляла, трималася. Ми не багатії, але знаємо, що таке повага, і не опускалися до її паскудних слів. Все змінилося після вагітності. Наче хтось з неї зняв маску: вона стала нестерпною, її грубість — отруйною. Верещить на нас, а Тарас тільки розводить руками: «Вона в положенні, треба її розуміти». Мені важко дихати від образу, але він нічого не бачить.
Ось один приклад. На мої минулорічні іменини я готувала цілий день, хотіла приємно здивувати гостей. Марічці не сподобався один із салатів. Нормальна людина б промовчала, але вона схопилася й заявила: «Це найогидніший салат, який я коли-небудь куштувала! Більше такого не готуй!» Я застигла. Гості переглядалися, і мені було так боляче, що я не знала, що відповісти. Тарас пробував її заспокоїти, але вона продовжувала: «Я маю право сказати, що це гидота!» До речі, гості з’їли все дочиста, і тільки їй «не зайшло». Її слова були, як ляпас, але син навіть не заступився.
Їхнє весілля — окрема історія, яку я досі згадую з жахом. Марічка напилася, несла дурниці, а потім посварилася з сестрою через якусь дрібницю. Гості були в шоці, ледве їх розняли. Її батьки сиділи спокійно, ніби так і треба. Тоді я зрозуміла: її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але навіть це не підготувало мене до того, що почалося після вагітності. Під приводом «гормонів» вона перетворилася на тирана. Кожне слово, кожна прохання викликають у неї скандал, а ми з Василем стали мішенню для її образ.
Коли на УЗД сказали, що буде хлопчик, ми вирішили зробити подарунок — купили блакитні пелюшки. Прийшли в гості, з посмішкою вручили, а у відповідь почули крик: «Ви з глузду з’їхали? Це погана прикмета, не можна заздалегідь купувати!» Марічка верещала, називала нас забобонними дурнями, а Тарас стояв, опустивши очі, і не смів її зупинити. Ми пішли, почуваючись приниженими. Я не могла повірити, що син дозволяє так зватися з нами.
Недавно наша донька, Оксана, запросила всіх у ресторан на свої іменини. Ми сподівалися на теплий вечір. Марічка з’явилася на шалених підборах, хоча термін уже великий. Я обережно сказала: «Може, варто надіти щось вигідніше? Це небезпечно». І почався пекло. Вона закричала: «Ти хочеш, щоб я впала та покалічила дитину! Мрієте, щоб мені щось сталося!» Її звинувачення були жахливими. Василь спробував мене захистити, але вона ще більше розлютилася, назвала нас «старими дурнями», хлопнула дверима та пішла. Тарас кинувся за нею, навіть не вибачившись. Вечір був зіпсований, ми сиділи пригнічені, а гості перешіптувалися.
Я не могла заспокоїтися. Якби моя Оксана, доросла мати трьох дітей, так розмовляла зі свекрухою, мені було б соромно. Це не просто невихованість — це повна неувага. Через три дні Тарас подзвонив. Я не хотіла говорити, передала слухавку Василю. Син вибачився, але сказав, що не змусить Марічку просити пробачення — «вона й так на нервах». Його слова добили мене. Я народила трьох дітей: Оксана — моя гордість, молодший син, Богдан, — добра людина, а Тарас… Він став чужим. Дозволяє жінці нас унижати, витирати об нас ноги. Це зрада.
Ми з Василем вирішили не виносити бруд із хати, хоча могли б розповісти рідні, і тоді Марічці було б несолодко. Але я не хочу опускатися до її рівня. Моє серце розривається: чому Тарас не захищає нас? Невже ми його так виховали? Чи вона зробила його своєю тінню? Я не знаю, як жити поруч із невісткою, яка отруює наше життя, і сином, який цього не бачить. Їхній майбутній син — наш онук, але я боюся, що Марічка налаштує його проти нас. Ця думка давить мене, але я не здамся. Якщо син не знайде в собі сили зупинити дружину, я сама її поставлю на місце, навіть якщо це розіб’є нашу родину.
**Урок:** Людина має бути сильною не лише для себе, а й для тих, кого любить. Мовчання — це згода.
