Залишилося в пам’яті, як колись я думала: для жінки настає вік, коли суспільство вважає її віджилою. Коли ти вже не цікава, не потрібна, не бажана. Коли діти виросли, онуки навідується все рідше, а подруги дзвонять хіба що на свята. Багатьом від цього боляче. Вони судорожно чіпляються за молодість, доводять усім, що ще можуть бути корисними, потрібними. А я — ні. Я не борюся. Бо я нічого не втрачаю. Я знаходжу себе.
Мене звуть Оксана Петрівна, мені шістдесят. Живу в Чернігові, у невеличкій затишній хаті, яку сама облаштувала, коли пішла на пенсію. І знаєте що? Я не страждаю. Я насолоджуюся. Мені ніхто не дзвонить десять разів на день зі скаргами, ніхто не вимагає терміново приїхати, посидіти з дітьми, позичити грошей, вислухати чужі болі. І це — не самотність. Це свобода.
Скільки років я була «зручною». Слухала чужи нарікання, лізла в чужі драми, позичала гроші, яких у самої не вистачало. До мене приходили не тому, що хотіли побачити мене, а тому, що знали — я не відмовить. Я завжди була «запасним аеродромом», тихою гаванню, жилеткою, в яку можна виплакатися. Але коли в мене самої все валилося — у відповідь була тиша. Жодних «тримайся», жодних «я поруч». Лише пустота.
І одного дня я зрозуміла: досить. Я більше не хочу бути усім потрібною. Я хочу бути потрібною собі.
Зараз у мене є день, який належить мені. Я прокидаюся і не біжу нікому допомагати. Я йду на йогу. В’яжаю. Читаю. Вишиваю. Пеку паляниці не тому, що хтось попросив, а тому що мені самій цього хочеться. Саджу квіти на балконі, і мені не треба нікому пояснювати, чому я витратила гривні на землю, а не на «потрібне». Я живу так, як хочу.
У мене є онук. Він чудова дитина. Бачимося по вихідних. Я його обожнюю. Але я не перетворююся на безкоштовну няню. Я — не рабиня бабусиного статусу. Я — жінка, у якої почався новий розділ.
Так, навколо мене немає натовпу. Але кожен, хто приходить, приходить із щирим бажанням. Не по допомогу, не по подачки, а просто побути поруч. Бо поруч зі мною — добре.
Мені не страшно бути самій. Я не самотня. Я оточена тишею, спокоєм і… самою собою. Нарешті я навчилася бути з собою.
