Мені шістдесят — і я нікому не потрібна? Та це ж найкраще, що зі мною траплялося!
Я завжди знала: для жінки настає вік, коли суспільство ставить на ній хрест. Коли ти вже не цікава, не потрібна, не бажана. Коли діти виросли, онуки приїжджають усе рідше, а подруги дзвонять хіба що на свята. Багатьом від цього боляче. Вони судорожно чіпляються за молодість, доводять світові, що ще можуть бути корисними, потрібними, затребуваними. А я — ні. Я не борюся. Бо я нічого не втрачаю. Я виграю.
Мене звати Оксана Михайлівна, мені шістдесят. Живу у Львові, у невеличкій затишній квартирі, яку сама облаштувала, як вийшла на пенсію. І знаєте що? Я не страждаю. Я насолоджуюся. Мені ніхто не дзвонить десять разів на день зі скаргами, ніхто не вимагає терміново приїхати, посидіти з дітьми, позичити грошей, вислухати чужі проблеми. І це — не самотність. Це свобода.
Я багато років була «зручною». Слухала чужі нарікання, лізла в чужі драми, позичала гроші, яких і в мене не вистачало. До мене приходили не тому, що хотіли побачити мене, а тому, що знали — я не відмовлю. Я завжди була «запасним аеродромом», тихою гаванню, жилеткою, в яку можна поплакати. Але коли в мене саме все валилося — у відповідь була тиша. Жодних «тримайся», жодних «я поруч». Лише пустка.
І одного дня я зрозуміла: годі. Я більше не хочу бути всім потрібною. Я хочу бути потрібною собі.
Зараз у мене є свій день. Я прокидаюсь — і не біжу нікому допомагати. Я йду на йогу. Я в’яжу. Я читаю. Я вишиваю. Я пеку пасху не тому, що хтось попросив, а тому що мені самій цього хочеться. Я саджу квіти на балконі, і мені не треба нікому пояснювати, чому витратила гроші на землю, а не на «корисне». Я живу так, як хочу.
У мене є онук. Він чудова дитина. Бачимось по вихідних. Я його обожнюю. Але я не перетворююсь на безкоштовну няню. Я — не рабиня бабусиного статусу. Я — жінка, в якої почався новий розділ.
Так, навколо мене немає натовпу. Але кожен, хто приходить, приходить з доброї волі. Не по допомогу, не по подачки, а просто побути поруч. Бо поруч зі мною — добре.
Мені не страшно бути самій. Я не самотня. Я оточена тишею, спокоєм і… собою. Нарешті я навчилася бути із собою наодинці. Адже, якщо тобі добре на самоті — ти вільна.
