Він назвав дружину жалюгіднoю служанкою та пішов, але коли вирішив повернутися — його чекав сюрприз
Змалку Олеся чула від жінок у своїй родині, що їм просто не щастить у коханні. Прабабуся залишилася вдовою після війни, бабуша втратила чоловіка через нещасний випадок на шахті, а батько кинув її матір, коли Олесі було лише три роки. Ці історії ніби врісли в її свідомість, і вона часто думала: раптом і її шлюб закінчиться так само сумно? Хоч найбільше у світі вона цього не хотіла.
З майбутнім чоловіком Олеся познайомилася на фабриці — вони працювали в одному цеху, хоч і займалися різним. На обідніх перервах сиділи за одним столом, обмінювалися усмішками, розмовляли. Все почалося невинно й швидко переросло у роман. Через півроку вони одружилися й заселилися в квартиру, яка дісталася Олесі від бабусі. Спочатку народився син, потім дочка. Життя йшло розмірено, по колу: робота, діти, побут.
Але коли померла мати Олесі, на плечі молодої жінки впало все — і дім, і діти, і турбота про чоловіка. Він спочатку допомагав, але незабаром усе змінилося. Чоловік почав пізно повертатися додому, став дратівливим, холодним. Пізніше з’ясувалося — у нього роман із молодою колегою. Дім перетворився на перепустку: заскочити, переодягнутися й зникнути.
Олеся все розуміла, але мовчала. Вона боялася залишитися сама з двома дітьми й без засобів до існування. Кілька разів намагалася поговорити з чоловіком, але він лише відмахнувся:
— Ти вмієш лише прислужувати. Жалюгідна ти, — сказав він їй у вічі.
І все ж Олеся сподівалася: може, він опам’ятається, повернеться, зрозуміє. Але одного вечора він просто зібрав речі й пішов. Без пояснень. Без жалю.
— Не йди, благаю. Діти залишаться без батька, — плакала вона, стоячи в коридорі.
— Ти мені більше не цікава, ти — ніхто. — він глянув на неї з огидою і захлопнув двері.
Діти все чули. Хлопчик і дівчинка, притулившись один до одного, сиділи на дивані, не розуміючи, чому тато більше не повернеться. Вони не знали, що зробили не так.
Минуло кілька місяців. Олеся працювала, не покладаючи рук. Прибирала у під’їздах, підробляла, як могла, аби прогодувати дітей. Про особисте життя вона не думала — вони стали для неї всім.
Але одного разу, повертаючись із базару, вона впустила пакет із продуктами. Хтось одразу нахилився й допоміг.
— Дозвольте допомогти вам донести, — сказав чоловік.
— Не варто, я сама…
— Я все одно вирішив вам допомогти, — він підхопив пакети.
Так Олеся познайомилася з Тарасом — добрим, уважним, скромним. Він часто заходив у той самий магазин, де вперше її побачив. Одного вечора, коли вона прибиралася в під’їзді, він знову з’явився.
— Можливо, допоможу? — запропонував він і взявся за справу.
Ввечері він прийшов до неї в гості — з квітами, у вишиванці, з тортом. Діти відразу його прийняли — Тарас був щирим, теплим, з чудовим почуттям гумору. Він грав із ними, розповідав історії зі свого дитинства, а вони тягнулися до нього. Навіть коли він зізнався, що після аварії у нього залишилися проблеми з мовою, діти лише міцніше його обійняли.
— Ти як справжній тато, — одного разу сказала дочка. — Тільки добрий.
Минув рік. Олеся і Тарас одружилися. Життя налагодилося. У домі знову лунав сміх, пахло варениками, і було затишно. Син уже зустрічався з дівчиною, дочка займалася танцями. Все йшло як по маслу… Аж доки одного дня у двері не подзвонили.
На порозі стояв колишній чоловік. Постарілий, змарнілий.
— Я все зрозумів. Пробач мене?
— Ти запізнився, — холодно відповіла Олеся.
— Тато? — здивовано сказала дочка, а потім різко додала: — Іди геть.
— Як ти розмовляєш із батьком?!
— Це не батько! Наш тато — Тарас, — твердо сказав син і став поруч із сестрою.
— Ти зруйнував наше життя. А тепер хочеш назад? — промовив Тарас, підходячи до дітей. — Іди. Тут тобі немає місця.
Колишній чоловік кинув останній погляд на Олесю, але вона вже відвернулася.
Коли двері за ним замкнулися, Олеся підійшла до своїх чоловіків. Вона дивилася на трьох рідних людей: сина, доньку й того, хто став їм справжнім батьком. І серце її наповнилося тихим, але безмірним щастям.
Їй вдалося побудувати те, про що мріяли покоління її жінок — міцну родину, де панують любов, повага й тепло.
