Він назвав дружину жалюгідну служанкою та пішов, але коли надумав повернутися — чекав його сюрприз
Змалечку Олені дівчата в родині розповідали, що жінкам їхнього роду просто не щастить у коханні. Прабабуся лишилася вдовою після війни, бабуся втратила чоловіка через нещасний випадок у шахті, а батько кинув її матір, коли Олені щойно виповнилося три роки. Ці історії ніби врісли в її думки, і вона часто дізнавала себе на думці: а раптом і її шлюб скінчиться так само сумно? Хоч більш за все на світі вона цього не хотіла.
З майбутнім чоловіком Олена познайомилася на фабриці — працювали в одному цеху, хоч і робили різне. На перервах сиділи за одним столом, обмінювалися усмішками, балакали. Все почалося ніби з нічого й швидко переросло в роман. За півроку вони побралися й оселилися у хаті, що дісталася Олені від бабусі. Спочатку народився син, потім другий. Життя йшло рівно, по колу: робота, діти, побут.
Та коли померла мати Олени, на плечі молодої жінки впало все — і дім, і діти, і турбота про чоловіка. Він спершу допомагав, але незабаром усе змінилося. Чоловік почав пізно повертатися додому, став злим, холодним. Пізніше виявилося — у нього роман із молодою співробітницею. Дім перетворився на перевалочний пункт: заскочити, переодягнутися й зникнути.
Олена все розуміла, але мовчала. Боялася лишитися сама з двома синами й без грошей на життя. Кілька разів намагалася поговорити з чоловіком, та він відмахнувся:
— Ти вмієш лише служити. Жалюгідна ти, — сказав він їй у вічі.
І все ж Олена сподівалася: може, він опам’ятається, повернеться, зрозуміє. Але одного вечора він просто зібрав речі й пішов. Без пояснень. Без жалю.
— Не йди, благаю. Діти лишаться без батька, — плакала вона, стоячи в сінях.
— Ти мені більше не цікава, ти — ніхто. — він подивився на неї з огидою й зачинив двері.
Діти все чули. Два хлопчики, пригорнувшись один до одного, сиділи на лаві, не розуміючи, чому тато більше не повернеться. Вони не знали, що зробили не так.
Минуло кілька місяців. Олена працювала, не даючи собі спочинку. Прибирала в хатах, підробляла, як могла, аби прогодувати хлопців. Про особисте життя вона не думала — діти стали для неї всім.
Та одного разу, повертаючись з базару, вона впустила мішок із продуктами. Хтось одразу нахилився й допоміг.
— Дозвольте допомогти вам донести, — сказав молодий чоловік.
— Не треба, я сама…
— Я все одно вирішив вам допомогти, — він підхопив мішки.
Так Олена познайомилася з Тарасом — добрим, уважним, скромним. Він почав часто заходити до того самого краму, де вперше побачив її. Одного вечора, коли вона прибирала у сінях, він знову з’явився.
— Можливо, допомогти? — запропонував він і без зайвих слів взявся за справу.
Ввечері він прийшов до неї в гості: з квітами, у вишиванці, з пирогом. Хлопці одразу його прийняли — Тарас був щирим, теплим, з дуже дотепним гумором. Він грав з дітьми, розповідав історії зі свого дитинства, а вони тягнулися до нього. Навіть коли він зізнався, що після поранення у нього залишилися проблеми з мовою і рухами, діти лиш міцніше його обняли.
— Ти як справжній тато, — сказав якось молодший син. — Тільки добрий.
Минув рік. Олена й Тарас одружилися. Життя налагодилося. У хаті знову лунав сміх, пахло варениками, і було спокійно. Старший син уже зустрічався з дівчиною, молодший грав у футбол. Усе йшло добре… Поки одного дня у двері не подзвонили.
На порозі стояв колишній чоловік. Постарілий, змучений.
— Я все зрозумів. Пробачиш мене?
— Ти запізнився, — холодно відповіла Олена.
— Тату? — збентежено промовив молодший син, а потім різко, твердо додав: — Іди геть.
— Як ти з батьком розмовляєш?!
— Це не батько! Наш тато — Тарас, — твердо сказав старший син і став поруч із братом.
— Ти зруйнував наше життя. А тепер хочеш назад? — промовив Тарас, підійшовши до дітей. — Іди. Тут тобі нема місця.
Колишній чоловік кинув останній погляд на Олену, але вона вже відвернулася.
Коли двері за ним зачинилися, Олена підійшла до своїх чоловіків. Вона дивилася на трьох рідних людей: двох синів і того, хто став їм справжнім батьком. І серце її наповнилося тихим, але безмірним щастям.
Їй вдалося збудувати те, про що мріяли покоління її жінок — міцну родину, де панує любов, повага й тепло.
