Той вечерні мав стати святкуванням мого недавнього підвищення — невеликою, але щирою перемогою. Я пройшлася по всім деталям: від гарненького меню до фірмового вина, вибраного для душі. Лише тепла зустріч, без зайвої помпи. Хотілося почути щирі розмови, згадати старі історії, відчути, що життя — це не лише робота та рахунки, а й моменти радості.
Запросила лише п’ятьох: найкращу подругу Ганну з чоловіком Богданом, старого друга з університету Дмитра та колегу, яка стала близькою останнім часом, — Марію. Всі вони чули одне про одного, тож готувався затишок без формальностей. Я мріяла, щоб кожен почувався як удома.
Все почалося ідеально. На столі вже чекали закуски — крученики, печені грибочки, домашні сири. Гості прийшли вчасно, у гарному настрої. Вино лилося, а розмови пливли легко: Ганна з Марією ділилися враженнями від подорожей, Дмитро жартував зі своїх нових робочих пригод. Я посміхалася — усе йшло, як і планувалося.
А тоді почувся стук у двері.
Я здивувалася — адже всі запрошені вже сиділи за столом. Подумала, може, сусід або доставка помилилася квартирою. Відчиняю — і бачу незнайомого чоловіка, який одразу ж оголошує:
— Привіт! Я Тарас, друг Ганни. Вона казала, що можна завітати. Не заважу?
І, не чекаючи відповіді, увійшов у хату.
Я оніміла. Ганна жодним словом не обмовилася про якогось Тараса! Я кинула на неї пильне питання очима — вона опустила погляд і пробурмотіла:
— Ну, я… ненароком згадала, а він сам напросився…
Ледащо, але вирішила не псувати вечір. Зробила вигляд, що все гаразд, налила йому вина, познайомила з іншими. Усі обмінялися здивованими поглядами, але кивнули. Ми намагалися бути ввічливими.
Однак незабаром стало ясно — Тарас був тим гостем, який ніколи не мав тут з’являтися.
Він говорив без кінця, перебивав, сміявся над власними жартами, нікого не слухав. Вино з його келиха зникало швидше за інших, а разом із ним — і залишки фільтрів у поведінці.
Ганна ніяковіла. Підсміхувалася, але виглядала так, ніби готова була провалитися крізь підлогу. Богдан насуплювався, Дмитро котив очима, а Марія стискала кулаки, щоб не піти.
Апофеозом став момент, коли Тарас раптом підвівся і, хитаючись, підняв бокал:
— За дружбу… і нові знайомства! — вигукнув він. — Хоча, якщо чесно, я й не знаю, як ви з Ганною взагалі спілкуєтеся. Вона, звісно, класна, та ну дуже зануда!
Повітря в кімнаті застигло. Ганна збіліла, Богдан звеБогдан зверезнів, Дмитро закашлявся, а Марія мало не випустила келих з рук.
