Мені 62 роки, я живу у Львові, і недавно потрапила в ситуацію, що розколола моє серце. Моя донька, Оксана, та її чоловік, Тарас, вирішили, що я муся присвятити свої дні догляду за їхньою дитиною, моєю онукою Софійкою. Я завжди старалася бути гарною бабусею, але тепер моя терплячесть добігла краю. Я відмовилася бути безкоштовною нянькою, і це викликало бурю обурення. Я не няня й не служниця, у мене теж є право на власне життя!
Коли Оксана народила Софійку, я кинулася допомагати їй усім, чим могла. Годувала, колихала, гуляла з малечею, прала її речі, щоб донька хоч трішки перепочила. Я знаю, як важко бути молодою матір’ю, і хотіла підтримати родину. Та згодом моя допомога перетворилася на щось наче зобов’язання. Оксана з Тарасом почали поводитися так, ніби я — їхня особиста няня. Вони записалися на йогу, ходили на майстер-класи, зустрічалися з друзями, а Софійку привозили до мене зі словами: «Посиди з нею, у нас справи». Їх зовсім не хвилювало, чи є в мене власні плани. Я на пенсії, і, їй-богу, я заслужила право на відпочинок і дрібні радощі!
Оксана могла подзвонити серед дня й заявити, що я маю забрати Софійку з садочка, бо в неї корпоратив, а Тарас поїхав на риболовлю. Я злилася, але все ж їхала за онукою — адже не кидати ж її саму! Я люблю Софійку, але ця ситуація почала мене душити. Я відчувала себе використаною, а мій час і мої бажання нікого не цікавили.
Сьогодні сталося те, що остаточно вивело мене з рівноваги. Оксана подзвонила й радісно повідомила, що вони з Тарасом їдуть на два тижні до Грузії. Я зраділа, подумавши, що Софійка поїде з ними на море. Та виявилося, що вони вирішили залишити онуку зі мною, навіть не поцікавившись моєю думками! Вони просто поставили мене перед фактом, ніби я зобов’язана підлаштовуватись під їхні примхи. Кров ударила мені в голову. Я не могла більше мовчати й сказала Оксані, що не збираюся бути їхньою нянькою. У них є дитина, і вони мають планувати своє життя з урахуванням цього. Хочете подорожувати? Беріть Софійку з собою або шукайте інші варіанти!
Я спитала, чому вони ухвалили таке рішення без моєї згоди. Відповідь Оксани мене приголомшила: «Ти ж на пенсії, тобі все одно нічим зайнятися». Це було як ляпас. Я розповіла їй, що в мене свої плани: я збираюся поїхати з подругою до санаторію на Карпатське озеро, щоб нарешті відпочити. Нехай беруть Софійку з собою або вирішують, як бути, але я не їхня служниця!
Наша розмова закінчилася сваркою. Оксана назвала мене жахливою бабусею, а я ледве стримувала сльози. Вона не розуміє, як болісно чути таке після всього, що я для них зробила. Я люблю свою онуку, але не можу принести у жертву все своє життя заради чужих бажань. Я не няня й не прислуга, я жінка, яка теж має право на щастя. Тепер я стою перед вибором: відстоювати свої межі чи знову поступитися, щоб зберегти мир у родині. Але одне я знаю точно — так більше тривати не може.
