Мені 62 роки, я живу у Львові й нещодавно пережила ситуацію, яка розбила мені серце. Моя дочка, Соломія, та її чоловік, Ярослав, вирішили, що я зобов’язана присвятити своє життя їхній доньці, моїй онучці Дарійці. Я завжди старалася бути доброю бабусею, але тепер моє терпіння урвалося. Я відмовилася бути безкоштованою нянею, і це викликало справжню бурю. Я не прислуга й не нянька, і в мене теж є право на власне життя!
Коли Соломія народила Дарійку, я кинулася їй допомагати всім, чим могла. Гуляла з маленькою, годувала, прала її речі, щоб донька трохи перепочила. Я знаю, як важко бути молодою матір’ю, і хотіла підтримати родину. Але з часом моя допомога стала для них чимось звичним, наче так і треба. Соломія та Ярослав почали жити так, ніби я — їхня особиста покоївка. Вони записалися до спортзалу, ходили на вечірки, зустрічалися з друзями, а Дарійку просто привозили до мене зі словами: «Посиди, у нас справи». Їх зовсім не хвилювало, чи є в мене власні плани. Я на пенсії, і, їй-богу, я заслужила на відпочинок і маленькі радощі!
Бувало, Соломія дзвонила серед дня й заявляла, що я маю забрати Дарійку з садочка, бо в неї корпоратив, а Ярослав поїхав рибалити. Я сердилася, але все одно їхала — адже не кидати ж дитину! Я люблю онучку, але ця ситуація почала мене давити. Я відчувала себе використаною, а мої бажання нікого не обходили.
Сьогодні сталося те, що остаточно вивело мене з себе. Соломія подзвонила й радісно повідомила, що вони з Ярославом їдуть на два тижні до Грузії. Я зраділа, подумавши, що Дарійка теж поїде. Але виявилося, що вони просто залишать її зі мною, навіть не поцікавившись моєю думкою! Вони просто поставили мене перед фактом, ніби я зобов’язана підлаштовуватися під їхні примхи. У мені все закипіло. Я не могла більше мовчати й заявила Соломії, що не збираюся бути їхньою нянькою. Вони самі народили дитину — тепер нехай думають, як жити далі. Хочете подорожувати? Беріть доньку з собою або шукайте інші варіанти!
Я спитала, чому вони ухвалили таке рішення без мене. Відповідь Соломії вразила мене: «Ти ж на пенсії, тобі все одно нічим зайнятися». Це було як ляпас. Я розповіла їй, що в мене є власні плани: я збираюся поїхати з подругою на Карпатське озеро, нарешті відпочити. Нехай беруть Дарійку або вирішують питання інакше, але я не їхня служниця!
Наша розмова закінчилася сваркою. Соломія назвала мене жахливою бабусею, а я ледве стримувала сльози. Вона не розуміє, як мені боляче чути таке після всього, що я для них зробила. Я люблю свою онучку, але не можу пожертвувати всім своїм життям заради чиїхось примх. Я не покоївка і не нянька, я жінка, яка теж має право на щастя. Тепер я стою перед вибором: відстояти свої кордони чи знову поступитися, щоб зберегти мир у родині. Але я знаю одне — так більше не може тривати.
