Дмитро їхав старим автобусом по закурних дорогах до батьків у передмістя Харкова, і серце його стискалося від туги. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківському домі, виявилося справжнім ударом. Його літні батьки, яких він вважав зразком міцної родини, оголосили про власний розлучення, і ця драма затьмарила все, що він збирався сказати. Тепер Дмитро стоїть перед вибором, який змінить його життя, а в душі бушує буря зі страху, провини та нерозуміння.
Новина про розлучення з Оленою не давалася йому легко. Можна було б мовчати, але чутки в їхньому невеличкому селищі розходилися швидко. Олена могла подзвонити батькам і все розповісти зі злості, а брат чи сестра ненароком пробовкнулися б при зустрічі. Дмитро вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.
Дмитро піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Віктор Іванович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.
— Привіт, — буркнув він. — Добре, що прийшов. Заходь.
— Привіт, тату, — відповів Дмитро, але в голові мигнула тривога: «Невже хтось уже розповів?» — Мама вдома?
— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітися? Сидить, як пані капризна.
— Ти про що? — не зрозумів Дмитро. — Що з тобою?
— А те, що з мене вистачить! — раптом викрикнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.
Дмитро, приголомшений, пішов за ним. У вітальні батько плюхнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Дмитро заглянув у спальню й побачив її — Галину Павлівну, яка стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.
— Прийшов? — холодно запитала вона. — Вже вигнав Олену чи тільки збираєшся?
— Звідки ти знаєш? — серце Дмитра єкнуло. — Чому ти про це питаєш?
— Бо мені треба знати, чи зняв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.
— Яку квартиру? — розгубився він.
— Ту, де ти житиш після розлучення! — відчеканила вона.
— Поки не зняв, — відповів Дмитро. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?
— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Так от, сину, швидко шукай квартиру, бо я їду жити з тобою!
— Що? — Дмитро завмер, не вірячи вухам.
— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився в дверях, палаючи гнівом. — З Дмитром буду жити я! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!
— Та ніколи! — скрикнула мати. — Я не залишусь у цьому домі, де все пройняте твоїм упертістю!
— Стоп! — Дмитро переводив погляд з одного на другого. — Ви взагалі про що? Куди ви збираєтеся?
— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!
— Чому молодець? — Дмитро відчував, як земля йде з-під ніг.
— Бо це саме в пору! Ми з матір’ю теж розлучаємося! — випалив батько.
— Що?! — Дмитро остолбенів. Він очікував докорів, але замість цього отримав шокуючу новину.
— Досить! — продовжив батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винний. Ми з матір’ю набридли одне одному, як ти з Оленою. Я йду з тобою, і будемо жити удвох, по-чоловічому!
— Ні, з сином буду жити я! — перебила мати. — Ти мені непотрібен, а йому я стану в пригоді. Без дружини він пропаде, а я ще вмію готувати. Так, Дмитре? Ти ж любиш мамині котлети?
— А я що, готувати не вмію? — спалахнув батько. — Та я краще за будь-яку кухарку! Борщ, плов — все можу!
— Ха! — усміхнулася мати. — Коли ти востаннє готував? Півстоліття тому?
— І що? Ми, чоловіки, все вміємо! Нам жінки не потрібні, тільки пралька, мікрохвильовка та холодильник побільше, щоб їжі на місяць закупити! — заявив батько.
— Ти сина чому вчиш?! — обурилася мати.
— Досить! — гаркнув Дмитро, не витримавши. — Ви з глузду з’їхали? Вам під вісімдесят, а ви несете дурниці, як діти! Подивіться на себе!
— А ти сам! — хором вигукнули батьки. — Тобі майже п’ятдесят, а поводишся як хлопчисько! Не смій нас лаяти! Краще вибирай, кого візьмеш у нову квартиру!
— Звідки ви взяли, що я кудись іду? — вибухнув Дмитро. — В нас з Оленою своя квартира!
— Як це? — здивувалася мати. — Ти ж розлучаєшся!
— Хто вам сказав? — запитав він.
— Олена. Твоя сестра передала, що ти їй дзвонив і все розповів, — відповіла мати.
— Я не розлучаюся! — твердо сказав Дмитро. — Це був жарт!
— Жарт? — батько розгубився. — А ми тут з матір’ю вже налаштувалися на нове життя, плани будували… А ти все зіпсуДмитро вийшов з дому, і тепер йому доведеться вирішувати: чи варто взагалі розлучатися, якщо навіть його батьки, проживши разом півстоліття, вирішили розійтися.
