**Таємниця обіцяного подарунка**
У затишному ресторані в самому серці Вінниці грюкотіло весілля Оксани та Максима. Гості гуляли, музика лилася рікою, а молодята сяяли щастям за святковим столом. Настав момент дарувань. Першими підійшли батьки Оксани, урочисто вручивши товстий конверт із грошима. Далі — мати Максима, Наталя Петрівна. Скромно подарувавши молодятам букет троянд, вона похилилася й шепнула: «Мій головний подарунок чекає на вас після весілля». — «Що за подарунок?» — здивувалася Оксана, кинувши пильний погляд на чоловіка. — «Не маю жодного поняття, що мама має на увазі», — розвів руками Максим, трохи ніяково посміхаючись. Та Оксана навіть уявити не могла, яку інтригу задумала її свекруха.
Ще до весілля Наталя Петрівна загадково натякала синові та майбутній невістці: «Не хочу дарувати вам якусь дрібничку. На весіллі подарунка не чекайте, але потім вас вразить щось грандіозне!» — «Як вам зручно, — зніяковіла Оксана. — Ми нічого не вимагаємо». — «Мамо, не переймайся, усе гаразд, — заспокоював Максим. — Нам достатньо, що ти будеш з нами цього дня». — «З порожніми руками на весілля сина я не прийду, — твердо заявила Наталя. — Але давайте не балакати про це з родичами». — «Домовились», — кивнув Максим, хоча Оксана й сумнівалася, що свекруха дотримається слова. Вона знала, що справи у Наталі Петрівни йшли не найкраще, але весілля молоді оплачували самі, не обтяжуючи родину. Батьки Оксани, попри скромний достаток, змогли зібрати для них п’ятнадцять тисяч гривень. На самому весіллі Наталя подарувала лише квіти, що пройшло майже непоміченим серед тостів і танців. Зате вона сяяла промовами, виголошувала довгі тости і явно насолоджувалася увагою гостей.
«Ви навіть не уявляєте, що я для вас приготувала, — прошепотіла Наталя молодятам наприкінці вечора, її очі лукаво блищали. — Це буде сюрприз, який вас приголомшить, але трохи пізніше». — «Усе гаразд, не хвилюйся», — лагідно відповів Максим, стискаючи руку дружини. — «Я навіть зацікавилася, — зізналася Оксана, намагаючись приховати цікавість. — Може, ти знаєш, але мовчиш?» — «Чесно, нічого не знаю, — знизав плечима Максим. — Але згодьтесь, головне — не ціна подарунка, а те, що ми разом і щасливі». Оксана кивнула, але жіноча цікавість не давала їй спокою. Вона намагалася дізнатися у свекрухи хоч натяк, але Наталя лише загадково посміхалася: «Якщо розповім, сюрпризу не буде. Зачекайте!»
Минали місяці, а обіцяний подарунок так і не з’являвся. Тема, яка спочатку викликала сміх, почала дратувати Оксану. Через вісім місяців після весілля вона наважилася нагадати Наталі про її слова. «Звісно, тобі лише гроші важливі! — спалахувала свекруха, її голос тремтів від образу. — Краще б запитала, як я живу, чи не потрібна мені допомога!» — «Якщо щось потрібно, скажіть прямо, ми завжди підтримаємо», — збентежилася Оксана, не розуміючи, чому викликала такий гнів. Але Наталя мовчала, лише грала роль обрадженої й поскаржилася синові на «нахабство» невістки. «Не чіпай маму з цим подарунком, — попросив Максим дружину. — Вона мені таку сцену влаштувала, терпіння не вистачає». — «Я лише запитала з цікавості, адже вона ж так інтригувала!» — виправдовувалася Оксана.
Протягом наступного часу Оксана намагалася уникати свекруху, спілкуючись лише за необхідності. Але це лише погіршило ситуацію. Наталя знову почала скаржитися синові: «Поки твоя дружина чекала від мене розкішний подарунок, вона біля мене вертілася. А як зрозуміла, що нічого не буде, одразу гордовито носом крутить і уникає мене!» — «Це неправда, Оксана не така», — захищав дружину Максим. — «То поясни її поведінку! — не вгамовувалася Наталя. — Після тієї розмови вона навіть у мій дім не заходить, а як говорить — то крізь зуби». Оксана, почувши про це, лише зітхнула: «Твоїй матері не догодиш. Спочатку її дратувала моя увага, тепер — моя стриманість. Завтра вона звинуватить мене, що не так подивилася чи посміхнулася!» — «Вона думає, що нам від неї потрібні лише гроші», — винувато відповів Максим. — «Ага, а сама за рік нічого не подарувала, — нагадала Оксана. — Мої батьки, до речі, постійно привозять гостинці, діляться овочами з городу й ніколи не приходять з порожніми руками». — «Ти натякаєш, що мама приходить до нас з порожніми руками? — знервувався Максим. — Вона в мене одна, і я прошу її поважати». — «Без проблем, — відрізала Оксана. — Але вона не тільки приходить ні з чим, але й йде з контейнерами їжі, яку я готую».
Тема подарунка стала забороненою, але сварки в родині не вщухали. Наталя, ніби підливаючи оливи в вогонь, постійно знаходила привід для незадоволення невісткою. При цА коли Наталя Петрівна через рік раптом привезла їм стару рушниковицю зі словами: «Ось ваш довгоочікуваний подарунок – родинна реліквія!», Оксана лише похмуро посміхнулася, усвідомивши, що інтриги свекрухи ще довго будуть їхнім «смаком родинного життя».
