Сміх над бідною дівчинкою: доленосна зустріч
На пишній вечірці в одному із заможних будинків підкиївського селища Наталка та її донька Марійка стали жертвами жорстоких насмішок через скромну сукню дівчинки. Ніхто не очікував, що їхнє приниження обернеться неймовірним поворотом долі, який змусить усіх замовкнути. Одна людина, що з’явилася в потрібний момент, перевернула їхнє життя назавжди.
Наталка ніколи не думала, що звичайний день народження однокласниці її доньки змінить їхню долю. Роки самотності та боротьби загартували її. Після того як її чоловік, Тарас, загинув у загадковій аварії на шахті, життя перетворилося на нескінченну битву за виживання. Вона сама виховувала Марійку, свою єдину радість, але ніщо не підготувало її до злобних перешіптувань та отруйних поглядів на пишному святі, куди їх запросили. І вже точно ніхто не був готовий до того, що станеться далі.
Наталка любила Тараса всім серцем. Вони були разом із юності, і навіть коли він втратив роботу інженера і мусив влаштуватися на небезпечну шахту, вона підтримувала його. Але ненавиділа його роботу. “Це надто ризиковано, Тарасе. Знайди щось інше”, – благала вона. “Це годує нас, Наталко. Краще, ніж ніщо”, – відповідав він. А потім він не повернувся. Обвал на шахті забрав життя кількох робітників, включаючи, як повідомили, Тараса. Наталка була розбита горем. Але сильніше за біль був гнів. “Я попереджала тебе”, – шепотіла вона в порожні ночі, стискаючи кулаки.
Їхній доньці Марійці було всього чотири роки. Вона ніколи не пізнає батька. Наталка взяла себе в руки і пішла працювати. Днем вона стояла за прилавком у маленькій кав’ярні, а вночі підробляла швачкою, щоб звести кінці з кінцями. Вона економила кожну копійку, розтягувала гривні, а коли гроші закінчувалися, вчилася виживати на мінімумі. Але перед Марійкою вона ніколи не показувала розпачу, завжди знаходячи сили посміхатися.
Минали роки, і, попри труднощі, Марійка росла щасливою. Вона тільки закінчила перший клас, і одного разу повернулася додому, сяючи від радості. “Мамо! Оленка Забіла запросила весь клас на свої іменини! Усі йдуть, і я теж хочу!” Серце Наталки стиснулося. Вона знала родину Забіл, одну з найзаможніших у селищі. Але, приховуючи тривогу, вона посміхнулася: “Звісно, моя донечко”.
Наступного дня у школі з’явився помічник Забіл з оголошенням: “Свято Оленки Забіли буде особливим. Усі гості мають бути в сукнях із бутика Забіл. Для запрошених передбачені знижки”. Обов’язковий дресс-код? Наталка відчула, як шлунок стискається в комок. Як вона зможе це оплатити?
Тієї ж ночі Марійка потягнула маму до бутика Забіл, її очі горіли від захвату. Але, побачивши ціни, Наталка похолола. Найдешевша сукня коштувала більше, ніж вона заробляла за місяць. “Іншим разом, сонечко”, – пробурмотіла вона, виводячи Марійку з магазину. Вона не звертала уваги на зневажливі погляди інших батьків і намагалася не помічати сліз в очах доньки. Замість того вона кинулася до крамниці з тканинами. “Потерпи, моя дівчинко. У тебе буде сукня”.
Наталка не спала всю ніч. Її пальці боліли від голки, очі сльозилися від втоми, але до ранку сукня була готова – проста, але мила, пошита з любов’ю. “Мамо, вона чудова! Дякую!” – скрикнула Марійка, крутячись перед дзеркалом. Наталка з полегшення зітхнула. ГоловнеНаступного ранку вони з Марійкою пішли на свято, де їхню скромність зустріли з глумом, але тепер у їхніх серцях була надія на краще майбутнє.
