Сміх над бідною дівчинкою: доленосна зустріч
На розкішній вечірці в одному із заможних будинків підкиївського селища Наталя та її донька Соломія стали об’єктом жорстоких насмішок через скромну сукню дівчинки. Ніхто не очікував, що їхнє приниження перетвориться на неймовірний поворот долі, який змусить усіх замовкнути. Одна людина, яка з’явилася в потрібний момент, змінила їхнє життя назавжди.
Наталя ніколи не думала, що звичайний день народження однокласниці її доньки стане початком нової долі. Роки самотності та боротьби загартували її. Після того, як її чоловік, Тарас, загинув у таємничій аварії на шахті, життя перетворилося на нескінченну битву за виживання. Вона сама виховувала Соломію, свою єдину радість, але ніщо не підготувало її до злобних перешіптувань та отруйних поглядів на пишному святі, куди їх запросили. І вже точно ніхто не був готовий до того, що станеться далі.
Наталя любила Тараса все життя. Вони були разом із юності, і навіть коли він втратив роботу інженера та змушений був піти на небезпечну шахту, вона підтримувала його. Але ненавиділа цю роботу. “Це надто ризиковано, Тарасе. Знайди щось інше”, — благала вона. “Це годує нас, Наталко. Краще, ніж нічого”, — відповідав він. А потім він не повернувся. Обвал на шахті забрав життя кількох робітників, включаючи, як повідомили, Тараса. Наталя була розбита горем. Але сильніше за біль був гнів. “Я попереджала тебе”, — шептала вона в порожні ночі, стискаючи кулаки.
Їхній доньці Соломії було всього чотири роки. Вона ніколи не пізнає батька. Наталя зібралася й пішла працювати. Днем вона стояла за прилавком у невеликій кав’ярні, а вночі підробляла швачкою, щоб звести кінці з кінцями. Вона економила кожну копійку, розтягувала гривні, а коли гроші закінчувалися, вчилася виживати на мінімумі. Але перед Соломією вона ніколи не показувала розпачу, завжди знаходячи сили посміхатися.
Минали роки, і попри всі труднощі Соломія росла щасливою. Вона щойно закінчила перший клас і одного дня повернулася додому, сяючи від радості. “Мамо! Оленка Захарченко запросила весь клас на своє свято! Усі йдуть, і я теж хочу!” Серце Наталі стиснулося. Вона знала родину Захарченків — одну із найзаможніших у селищі. Але, приховуючи тривогу, вона посміхнулася: “Звичайно, моя хороша”.
Наступного дня у школі з’явився помічник Захарченків із оголошенням: “Свято Оленки Захарченко буде особливим. Усі гості повинні бути в сукнях із їхнього бутику. Для запрошених передбачено знижки”. Обов’язковий дрес-код? Наталя відчула, як у животі з’явився важкий камінь. Як вона зможе це дозволити?
Тієї ж ночі Соломія потягнула маму до бутику Захарченків, її очі горіли від захвату. Але, побачивши ціни, Наталя похолоділа. Найдешевша сукня коштувала більше, ніж вона заробляла за місяць. “Іншого разу, сонечко”, — промовила вона, виводячи доньку з магазину. Вона не звертала уваги на зневажливі погляди інших батьків і намагалася не помічати сліз у доньчиних очах. Натомість вона поспішила до крамниці з тканинами. “Потерпи, моя дівчинко. У тебе буде сукня”.
Наталя не спала всю ніч. Її пальці німіли від голки, очі пекли від втоми, але до ранку сукня була готова — проста, але мила, пошита з любов’ю. “Мамо, вона чудова! Дякую!” — скрикнула Соломія, кружляючи перед дзеркалом. Наталя з полегшенням зітхнула. Головне, що донька щаслива.
На святі все пішло не так. Щойно вони увійшли до розкішного залу, почалися глузування. Заможні гості — і діти, і дорослі — почали перешіптуватися, показуючи на саморобну сукню Соломії. “Ти бачила це?” — хихикнула одна жінка. “Вона насмілилася прийти не в сукні від Захарченків!” — підхопив інший батько. Усмішка Соломії згасла, її губи затремтіли. “Мамо, підемо додому”, — прошепотіла вона, і сльзи потекли з її очей. Не витримавши, дівчинка вибігла із зали.
Сльози застилали Соломії очі, і вона не помітила білий лімузин, що під’їхав до входу. Вона врізалася прямо в машину. Двері відчинилися, і з них вийшов чоловік — високий, елегантний, з проникливим поглядом. Його дорогий костюм і владна поставка говорили про багатство, але в його обличчі було щось болюче знайоме. “Обережніше, малеча”, — сказав він низьким, теплим голосом.
Наталя, що вибігла слідом, завмерла. “Тарасе?” — її голос зірвався. Чоловік застиг, його очі розширилися. “Наталко?” — прошепотів він. Соломія, схлипуючи, дивилася на них, нічого не розуміючи. “Соломіє?” — тихо додав чоловік, і в його голосі з’явилася надія. За мить час зупинився. Сльози, тремтливі руки, обійми — сім’я, розРодина, роз’єднана долею, знову була разом.
