Мій день народження був учора, і, чесно кажучи, я досі не можу зрозуміти, чи це був грандіозний провал, чи найбільш епічне свято в моєму житті.
Все почалося з того, що я, як наївна душа, довірила організацію своїй найкращій подрузі Олені. Вона клялася, що все буде “на вищому рівні”, що стіл “ломітиметься від вишуканих страв”, а гості будуть у захваті. Ну звісно ж, Олено! Коли я повернулася додому після роботи, мене зустріла картина, гідна якогось комедійного фільму про невдалі вечірки.
На столі в кімнаті панував справжній хаос. Залишки нарізаних ковбас і сирів, трохи підсохлих, перемішувалися з маслинами, які, здається, ніхто навіть не спробував. Огірки, помідори й якийсь млявий болгарський перець виглядали так, ніби їх нарізали ще минулого тижня. Я навіть підозрювала, що Олена просто зібрала все, що знайшла в холодильнику, й назвала це “святковим столом”. Пляшки з вином, соком і чимось газованим стояли у випадковому порядку, а деякі вже були наполовину порожніми. Схоже, хтось вирішив розпочати свято без мене.
Олена, зустрівши мене біля дверей, сяяла, як ялинка на Новий рік. “Ну як тобі? Правда, класно?” — запитала вона, гордо показуючи на цей кулінарний апокаліпсис. Я лише кивнула, намагаючись приховати здивування. Не хотілося ображати подругу, яка, судячи з усього, щиро старалася. Але в голові крутилася лише одна думка: “Хто взагалі їсть підсохлу ковбасу на день народження?”
Мій брат Тарас, як завжди, вирішив додати свій внесок у це свято абсурду. Він приволік торт, який, схоже, пережив справжню пригоду. Коробка була пом’ята, крем розмазався по внутрішній стороні кришки, а напис “З Днем Народження!” перетворився на щось, що нагадувало абстрактний малюнок. “Я сам вибирав!” — гордо заявив Тарас, ставлячи торт на стіл. Я подивилася на цей твір кулінарного мистецтва й вирішила, що запалю свічки прямо так — може, у напівтемряві ніхто не помітить його сумного стану. Але Тарас був такий задоволений, що я не стала його розчаровувати. Зрештою, він мій брат, і його ентузіазм завжди переважує будь-які промахи.
Марія, моя колега, теж відзначилася. Вона подарувала мені набір косметики, який, судячи з трохи потертої упаковки, явно пилився у неї вдома. “Я подумала, тобі сподобається!” — сказала вона з такою щирою посмішкою, що я навіть не могла образитися. Що ж, принаймні, на полиці у ванній з’явиться щось новеньке. Хоча, чесно кажучи, я вже передчувала, як цей крем із ароматом “квітучого саду” виявиться занадто липким, а туш — засохлою. Але це дрібниці.
Гості, до речі, теж додали колориту. Хтось приволік караоке, і от уже за півгодини увесь дім дрижав від несучХтось заспівав “Червона рута” з таким запалом, що аж сусідський кіт прокинувся і почав підспівувати у вікно.
