Мій день народження був учора, і, чесно кажучи, я досі не розумію, чи це був грандіозний провал, чи найепічніше свято в моєму житті.
Почну з того, що я, як наївна душа, довірила організацію своїй найкращій подрузі Олені. Вона клялася, що все буде «на вищому рівні», що стіл буде ломитися від вишуканих страв, а гості будуть в захваті. Ну, звичайно, Олено! Коли я повернулася додому після роботи, мене зустріла картина, гідна якогось комедійного фільму про невдалі вечірки.
На столі в вітальні панував справжній хаос. Залишки нарізок ковбас і сирів, вже трішки підсохлих, лежали вперемішку з маслинами, які, здається, ніхто навіть не куштував. Овочі — огірки, помідори та якийсь млявий болгарський перець — виглядали так, наче їх порізали ще минулого понеділка. Я навіть запідозрила, що Олена просто зібрала все, що знайшла в холодильнику, і назвала це «святковим столом». Пляшки з вином, соком і чимось газованим стояли у випадковому порядку, а деякі вже були наполовину порожніми. Видно, хтось вирішив почати вечірку без мене.
Олена, зустрівши мене біля дверей, сяяла, як новорічна ялинка. «Ну як тобі? Правда, класно?» — запитала вона, гордо показуючи на цей кулінарний апокаліпсис. Я лише кивнула, намагаючись приховати своє здивування. Не хотілося ображати подругу, яка, судячи з усього, щиро старалася. Але в голові крутилася лише одна думка: «Хто взагалі їсть підсохлу ковбасу на день народження?»
Мій брат Тарас, як завжди, вирішив додати свій внесок у це свято абсурду. Він притягнув торт, який, схоже, пережив справжню пригоду. Коробка була пом’ята, крем розмазався по внутрішній стороні кришки, а напис «З Днем Народження!» перетворився на щось, що нагадує абстрактну картину Пікассо. «Я сам обира́в!» — гордо заявив Тарас, ставлячи торт на стіл. Я подивилася на це витвір кондитерського мистецтва і вирішила, що запалю свічки прямо так — може, у напівтьмі ніхто не помітить його жалюгідного стану. Але Тарас був так задоволений собою, що я не стала його розчаровувати. Зрештою, він мій брат, і його ентузіазм завжди переважує будь-які промахи.
Марічка, моя колега, теж відзначилася. Вона вручила мені подарунок — набір косметики, який, судячи зі злегка потертої пакунки, явно пилився у неї вдома. «Я подумала, тобі підійде!» — сказала вона з такою щирою посмішкою, що я навіть не змогла образитися. Що ж, хоч щось новеньке з’явиться на полиці у ванній. Хоча, чесно кажучи, я вже передчувала, як цей крем із запахом «квітучої калини» виявиться занадто липким, а туш — засохлою. Але це вже дрібниці.
Гості, до речі, теж додали колориту. Хтось притягнув караоке, і осЗапалили свічки, заспівали “Многая літа”, а потім іржали до сліз, коли Олена випадково сіла на торт.
