Живу я з мамою в її величезному маєтку — а таємниця, що ховаю, розриває мені сердце.
У тихому селі під Львовом, де старі липи бережуть спогади минулого, моє життя в 41 рік опинилося на межі. Мене звуть Соломія, і я живу з мамою, Оленою Степанівною, у її розкішному будинку. Поруч із нами — моя молодша донька Марічка, плід моєї любові з Олегом, який давно зник із нашого життя. Але секрет, що тяжить у моїй душі, загрожує зруйнувати все, що я так старанно будувала.
### Життя у тіні матері
Мамі 65, і її маєток — справжня панська садиба в нашому краю. Простори кімнати, різьблені меблі, сад з трояндами — усе це плоди її праці та залізної волі. Вона завжди була сильною жінкою, головою родини, а я, її єдина донька, звикла жити під її крилом. Після розлучення з батьком Марічки, Олегом, я повернулася до мами з дитиною. Тоді їй було лише три роки, і я не бачила іншого виходу. Мати прийняла нас, але за умови: я маю поважати її порядки.
Жити в маєтку зручно, але це не мій дім. Кожна дрібниця тут нагадує про мамину владу: її вишиванки на стінах, її вибір завіс, її розпорядок дня. Я почуваюся гостею, хоча минуло вже сім років. Марічка росте, ходить до місцевої школи, і я намагаюся бути для неї доброю матір’ю. Але глибоко в серці я сумую за свободою, за життям, де сама була б господинею.
### Таємниця, що палить мене
Олег, батько Марічки, не просто пішов. Наше кохання було палким, але руйнівним. Він мріяв про велике місто, про кар’єру, а я хотіла сім’ю. Коли я завагітніла, він обіцяв залишитися, але через рік після народження доньки зник. Я дізналася, що в нього інша жінка, і це розбило мені серце. Я нікому не розповіла правду — ні мамі, ні подругам. Для всіх він «поїхав на заробітки і зник». Але два роки тому я отримала від нього листа.
Олег писав, що живе у Києві, що шкодує за минулим і хоче побачити Марічку. Він залишив номер телефону, але я так і не подзвонила. Страх, гордість, образа — все переплелося. Я сховала листа у скриньку і мовчала. Але кожен день думаю: а якщо він повернеться? Що, якщо Марічка дізнається, що її батько живий? І що скаже мама, яка завжди вважала Олега недостойним мене? Ця таємниця, немов отрута, повільно вбиває мене.
### Родина під контролем
Мама — не просто господиня дому, вона вирішує все. Вона обирає, що Марічка їсть, у що вдягається, які гуртки відвідує. «Я знаю, як краще», — її улюблені слова. Я вдячна їй за допомогу, але її владність душить мене. Вона часто докоряє мені за те, що я «не втримала чоловіка», і нагадує, що без неї ми б пропали. Я мовчу, бо вона права — без її дому, без її грошей я б не впоралася. Але це мовчання вбиває мене.
Марічка, моя радість, починає запитувати про батька. «Мамо, де тато? Чому він не приходить?» Я брешу, що він далеко, але в її очах — туга. Я боюся, що правда випливе і зруйнує її світ. І ще більше боюся, що мама дізнається про листа Олега. Вона ніколи не пробачить мені, що я приховувала це. Її гнів буде страшніший за будь-яку самотність.
### Миття правди
Вчора я знову дістала листа Олега. Перечитала його в темряві, поки мама й Марічка спали. Його слова — «Я хочу бути батьком для Марічки» — палили мене. Я зрозуміла, що більше не можу ховатися. Мені 41, і я втомилася жити у страху. Може, я маю подзвонити Олегу? Дати йому шанс побачити доньку? Чі розповісти все мамі і прийняти її суд? Але що, якщо це зруйнує нашу родину? Що, якщо Марічка возненавидить мене за брехню?
Я на роздоріжжі. Маєток, такий великий і розкішний, став для мене кліткою. Мамина любов — кайдани, а моя таємниця — пута. Я хочу свободи, але боюся її ціни. Якщо я відкрию правду, можу втратити все: мамину підтримку, довіру Марічки, спокій у домі. Але якщо промовчу — втрачу себе.
### Крок у прірву
Ця історія — мій крик заради правди. У 41 рік я хочу перестати бути тінню матері, перестати боятися минулого. Олег, можливо, не вартий прощення, але Марічка варта знати свого батька. Мама, можливо, не зрозуміє, але я заслуговую на своє життя. Не знаю, що зроблю завтра — подзвоню Олегу чи спалю його листа. Але знаю одне: більше не можу жити з цією таємницею. Нехай мій вибір стане моїм спасінням — чи моїм кінцем.
