**Невістка та її ультиматум**
Сьогодні ранком моя невістка Марічка подивилася мені прямо в очі й заявила: «Ганно Михайлівно, починаючи з цього дня, ви, шановна мати мого чоловіка, не їсте жодної моєї страви. Робіть, що хочете — виділяю вам полицю в холодильнику, готуйте собі самі. Краще до того, як я прокинуся або повернусь з роботи». Я стояла, немов приголомшена, не вірячи власним вухам. Невже мене, свекруху, яка все життя годувала родину, тепер виганяють з кухні й позбавляють права на домашню їжу? Досі киплю від обурення і мушу виговоритися, бо інакше просто вибухну від такої нахабності.
Ми з моїм чоловіком Петром живемо в одному домі з сином Олегом та його дружиною Марічкою вже два роки. Коли вони одружилися, ми запропонували їм переїхати до нас — хатина велика, місця вистачить, та й я думала, що зможу допомагати молодим. Марічка спершу здавалася милою дівчиною: посміхалася, дякувала за обіди, навіть питала рецепти моїх дерунів. Я, як дурна, тішилася, що у сина така дружина. Готувала для всіх, прибирала, старалася, щоб було затишно. А тепер вона кидає таке! Ніби я чужа у своєму ж домі, ніби мої борщі й вареники — щось недостойне її величності.
Все почалося кілька місяців тому, коли Марічка почала бурчати, що я «занадто багато готую». Мовляв, вона на дієті, а мої страви «важкі». Я здивувалася — хто її змушує їсти мої пиріжки з капустою? Хочеш дієту — вари собі кольрабі, я не заперечую. Але замість цього вона почала критикувати все підряд: то юшка несолона, то цибуля пересмажена, то «навіщо стільки сметани». Я мовчала, щоб не заважати. Олег, мій син, теже просив: «Мамо, не звертай уваги, у Марічки робочий стрес». Але я бачила — справа не в стресі. Вона просто вирішила, що кухня тепер її, а я там зайва.
А вчора стався апогей. Я, як завжди, зранку спекла млинці — тонкі, з хрусткою скоринкою, як Олег любить змалку. Поставила на стіл, кличу всіх снідати. Марічка спустилася, подивилася на млинці, як на ворога народу, і сказала: «Ганно Михайлівно, я ж просила не готувати стільки. Ми з Олегом тепер їмо вівсянку вранці». Я хотіла відповісти, що вівсянку ніхто не скасовував, але тут вона видала той самий ультиматум. Полиця в холодильнику! Готуй собі сама! І це в моєму домі, де я 40 років господарювала, де кожен куток пройнятий моєю працею!
Я спробувала поговорити з Олегом. Сказала: «Сину, то я тепер маю окремо собі їсти, як у гуртожитку? Це твій дім, але я тут не покоївка». Але він, як завжди, відмовився обирати: «Мамо, Марічка просто хоче свій простір. Постарайся зрозуміти». Простір? А де мій простір? Я все життя віддавала родині, а тепер мене заганяють на одну полицю? Петро, мій чоловік, теж не підтримав. «Ганно, не накручуй, — каже. — Марічка молода, їй хочеться бути господинею». Господинею? А я тоді хто?
Чесно, навіть не знаю, як реагувати. Частина мене хоче зібрати речі й поїхати до сестри у інше місто, нехай самі розбираються. Але це мій дім, моя кухня, мій син! Чому я маю поступатися? Я завжди старалася бути хорошою свекрухою: не лізла в їхні справи, не кепкувала над Марічкиними веганськими салатами, навіть посуд за нею мила, коли вона «втомлювалася». А тепер вона викреслює мене з родинного столу, ніби я чужа.
Вчора ввечері я все ж пішла на кухню і зварила собі вечерю — картоплю з грибами, як люблю. Марічка, побачивши це, насмішкувато скривилася: «Ось, Ганно Михайлівно, так набагато краще, правда?» Я промовчала, але всередині кипіло. Краще? Це краще, коли родина розколота на «твої» та «мої» тарілки? Я завжди вірила, що їда об’єднує, що за спільним столом розв’язуються всі проблеми. А тепер у нас війна через млинці та полицю в холодильнику.
Не знаю, що робити далі. Може, поговорити з Марічкою начистоту? Сказати, що мені боляче, що я не хочу почуватися як сусідка у власному домі? Але боюся, вона знову перекрутить все так, ніби я «тисну» чи «не поважаю її межі». А може, просто перестати готувати взагалі? Нехай Олег з нею їдять свою вівсянку, а я замовиА може, все ж таки варто спробувати знайти компроміс, адже сім’я повинна бути разом.
