Ось історія, яка сталась у невеличкому містечку під Львовом, де затишні кав’ярні запрошують на смачну каву. Мені 32, і я досі переживаю через конфлікт із свекрухою, який глибоко мене зачепив. Мене звуть Соломія, я одружена з Дмитром, дітей у нас поки нема, але вся моя душа — у моїй роботі кухарки в престижному ресторані. Нещодавно власник закладу попросив мене приготувати торт для його мами на ювілей, і я вклала в нього всю свою любов. Але коли я подарувала такий самий торт мамі своєї свекрухи, вона принизила мою працю, і тепер я не знаю, як позбутися цього болю.
Родина, де я хотіла знайти тепло
Дмитро — моя опора. Ми разом вже п’ять років, він працює в логістиці, а я живу своєю роботою. Свекруха, Наталя Іванівна, живе зі своєю матір’ю, 80-річною Ганною Петрівною, у сусідньому районі. Наталя Іванівна завжди була вимогливою, але я намагалася бути для неї доброю: приходила в гості, допомагала, поважала її матір. Ганна Петрівна — людина добра, але слабка здоров’ям, і я хотіла зробити їй приємне на день народження.
Моя робота — це моє мистецтво. Гості хвалять мої десерти, і я цим пишаюся. Коли власник ресторану, Богдан Олегович, сказав: «Соломійко, у моєї матусі завтра ювілей, зробиш для неї щось особливе?» — я з радістю погодилась. Я спекла торт із ніжним кремом, свіжими ягодами та витонченим декором. Вона була в захваті, а Богдан Олегович подякував мені премією.
Подарунок, який обернувся приниженням
Натхненна успіхом, я вирішила зробити такий самий торт для Ганни Петрівни на її 80-річчя. Я витратила цілий вечір, вибирала найкращі інгредієнти, прикрашала з душею. У день свята ми з Дмитром приїхали до свекрухи. Я з гордістю подарувала торт, розповіла, як старанно його готувала. Ганна Петрівна посміхнулась, але Наталя Іванівна відразу скривилась: «Соломія, це що, твій ресторанний торт? Там же одна хімія, старій людині це шкодить. Краще б звичайний пиріг спекла, без цих витребеньків».
Я заніміла. Хімія?! Мій торт був із натуральних продуктів! Ганна Петрівна навіть спробувала шматочок і сказала: «Смачно, доню», але свекруха перебила: «Мамо, не їж, тобі заборонено солодке». Вона забрала торт у холодильник, навіть не давши його розрізати, і дістала свій пиріг, хвалячись: «Ось це по-справжньому, без зайвого». Я відчула, як сльози підступають, але мовчала, щоб не зіпсувати свято.
Біль і образа
Дома я розповіла Дмитру. Він тільки знизав плечима: «Соломійко, мама не хотіла тебе образити, вона просто переживає за здоров’я бабусі». Переживає?! Вона принизила мою працю на очах у всіх! Наталя Іванівна так робить не вперше. Вона зневажливо відгукується про мою роботу, каже, що це «не жіноча справа», натякає, що мені треба народжувати, а не «торти мазати». Торт, який сподобався мамі власника ресторану, для неї — «хімія» і «витребеньки».
Моя подруга Марічка каже: «Соломія, більше нічого їй не даруй, вона не цінить». Але я хотіла зробити приємно Ганні Петрівні, а не свекрусі. Дмитро просить не конфліктувати: «Мати вже така, звикай». Але як звикати, коли її слова боляче ранять? Я боюся, що вона так само ставитиметься до наших дітей, знецінюючи все, що я роблю. Ганна Петрівна заслуговує тепла, але я не хочу, щоб мої зусилля топтали.
Що робити?
Я не знаю, як впоратися з цим болем. Поговорити з Наталею Іванівною? Вона нікЯ знаю, що колись знайду в собі силу сказати Наталі Іванівні все, що накипіло, а поки буду робити все для Ганни Петрівни, не звертаючи уваги на її дочку.
