Повернення Марійки
Марійка стояла перед дверима квартири Олексія, нервозно крутячи ручку сумки. Два з половиною роки тому вона пішла від нього, грюкнувши дверима, певна, що Андрій, його друг із великими грошима та машиною, дасть їй життя, про яке вона мріяла. Та Андрій виявився не тим, ким здавався, і тепер Марійка вирішила повернутися. «Олексій завжди мене кохав, — думала вона. — Возьме назад, куди він подінеться?» Вона натиснула дзвінок, поправила волосся й натягнула усмішку. Двері відкрив Олексій, і від його здивованого «От кого вітер заніс!» Марійка відчула себе впевненіше.
«А я повернулась, — усміхнулася вона, вдихаючи запах смаженої картоплі з цибулею. — Вечерю готуєш? Смачно пахне». Олексій нахмурився: «Куди повернулась? До мене?» Марійка кивнула, але його наступне питання спантеличило її: «Ми вже поїли. Вибач, не запрошую». «Ми? — перепитала вона, відчуваючи, як у середині закипає тривога. — Хто це „ми“?» І тоді з кухні вийшла жінка. Марійка придивлялася й ахнула: це була Тетяна, її подруга, з якою колись вони пили шампанське, обговорюючи, як піти від Олексія.
Марійка й Олексій одружилися п’ять років тому, але їхній шлюб був повний сварок. Вона хотіла гарного життя: ресторани, подорожі, дорогі сукні. Олексій, інженер на заводі, заробляв скромно, хоча й старався. Його батьки привозили продукти з села, щоб заощадити, але Марійка бурчала: «Я не хочу їхнього молока та сиру!» Вона витрачала свої гроші на одяг і новий телефон у кредит, а від Олексія вимагала більшого. «Ти жебрак, — кидала вона. — Навіщо я з тобою зв’язалася?» Він просив її прибирати в квартирі, але вона відповідала: «Це твоя квартира, я тут не господиня».
Все змінилося, коли Марійка захопилася Андрієм. Він був чарівним, з грошима, водив її до кав’ярень, обіцяв золоті гори. Подруга Тетяна попереджала: «Марійко, Андрій — гуляка, подумай!» Але Марійка не слухала. Вона зібрала речі, кинула Олексію ключі й поїхала з Андрієм, навіть не попрощавшись. Тетяна лишилася в тій квартирі, прибираючи безлад, який залишила Марійка. Тоді вона сміялася: «Бери собі Олексія, він твій!» І не думала, що її слова стануть пророчими.
Життя з Андрієм виявилося не казкою. Він був щедрим, але вимагав підпорядкування, а його «походи» набік Марійка терпіла, поки не втомилася. Через два роки вона дізналася, що Олексій отримав підвищення, купив машину й не одружився. «Він мене чекає», — вирішила вона, кинувши Андрію записку й поїхавши. Але тепер, стоячи перед дверима, вона дивилася на Тетяну, яка спокійно сказала: «Привіт, подруго. Чого дивуєшся? Ти сама мені його віддала».
Марійка відчула, як щоки палають. «Ви одружені?» — вимовила вона. Олексій кивнув: «Так, Марійко. І у нас усе добре. А ти що хотіла?» Вона збентежилася: «Я думала… Може, ми могли б…» Тетяна м’яко перебила: «Марійко, у тебе є батьки. Вони будуть раді. А нам із Олексієм пора. Прощавай». Двері зачинилися, і Марійка лишилася сама на сходовому майданчику, стискаючи сумку.
Вона згадувала, як Тетяна прибирала в тій квартирі, як пекла пироги, як відвідувала свою бабусю. Тоді Марійка сміялася з її «простодушності», а тепер зрозуміла: Тетяна дала Олексію те, чого не змогла вона — турботу, затишок, любов. Марійка думала повернутися до Андрія, але записка, яку вона залишила, спалила мости. Батьки? Вони давно віддалилися, ображені її вибором. Вона сіла на лавку біля під’їзду, відчуваючи, як світ руйнується. «Що ж я наробила?» — шепотіла вона, але відповіді не було.
А в квартирі Олексій і Тетяна готувалися до вечері. За місяць у них народилися близнюки, і батьки Олексія, що обожнювали нову невістку, не могли натішитися. Марійка ж лишилася з порожніми руками, шкодуючи про свій вибір. Життя, як попереджала Тетяна, не пробачає тих, хто разМарійка, гірко плачучи, зрозуміла, що щастя не купиш ні за гроші, ні за спокусливі обіцянки.
